Напруга навколо можливого вторгнення російських військ в Україну продовжує наростати: з початку тижня деякі західні посольства заявили про евакуацію сімей дипломатів, а НАТО повідомило про перекидання додаткових сил до Східної Європи. Іноземні експерти зазначають, що чергове брязкання зброєю Росії лише згуртувало Захід і підштовхнуло його до подальшого зміцнення єдності перед загрозою зі Сходу.

Що ще пишуть західні ЗМІ щодо ситуації – читайте у добірці OBOZREVATEL.

Німеччина боїться Путіна?

Журналіст Deutsche Welle Євген Тейзе зазначає, що Кремль розуміє виключно мову сили, а не дипломатії. Вісім років тому Берлін намагався протверезити Путіна болючими санкціями, проте на нього це зовсім не подіяло. Крим досі залишається окупованим, а частина Донбасу все ще перебуває під контролем Росії.

«Той, хто в цій ситуації досі сподівається на санкції, щоб зупинити танки, що стоять широким фронтом уздовж кордону України, демонструє свою слабкість. Навряд чи в Москві не звернули увагу на те, що країни ЄС здатні домовитися лише щодо тих санкцій, які найменш болючі для кожної з них«, – пише оглядач, маючи на увазі позицію Німеччини щодо відключення РФ від SWIFT.

Тейзе наголошує, що Путіна нові обмеження не заспокоять, адже демократична Україна є серйозною загрозою для його режиму і якщо одного разу вона зможе підняти на ноги власну економіку, дедалі більше росіян можуть неабияк засумніватися у своїх правителях.

Також журналіст критикує німецький уряд, який намагається уникнути відповідальності. За його словами, Німеччина, яка в 2014 році стояла пліч-о-пліч з Україною в її боротьбі за свободу, сьогодні щосили викручується. «Мантра про те, що Берлін не постачає зброю до кризових регіонів, українцями сприймається як знущання», – зазначає він.

Насправді постачання зброї в кризові регіони можливе, якщо для цього є політична воля, вважає Тейзе. Як приклад він наводить постачання озброєння до Іраку для боротьби з джихадистами «Ісламської держави».

«Німеччина має винести урок із новітньої історії: політика умиротворення у відносинах із Росією є помилковою. Ще 2008 року Україна та Грузія були на порозі НАТО, прагнучи забезпечити безпеку від російських посягань. Саме Німеччина тоді доклала руку до того, щоб обидві пострадянські країни не отримали ПДЧ. Це робилося для того, щоб не спровокувати Москву. Путін свого шансу не пропустив: лише за лічені місяці потому Росія вторглася до Грузії, в 2014 році наступною була Україна», – резюмував журналіст.

Росія робить усе, щоб згуртувати НАТО

Провідний редактор видання Politico Пол Тейлор вважає, що своїми діями Путін лише оголив справжню агресивну сутність Росії та підштовхнув Захід до подальшого зміцнення єдності перед загрозою зі Сходу.

«Що б Путін зрештою не зробив з Україною, якщо його метою було послабити західний Альянс, то він, поза сумнівом, забив кілька голів у свої ворота», – зазначає автор.

1. Глава Кремля посилив прагнення до членства в НАТО – або принаймні рішучість зберегти цей варіант відкритим – для Швеції та Фінляндії. Ці дві держави залишалися такими, що не приєдналися у військовому відношенні, коли вони стали членами ЄС після холодної війни, але після окупації Криму Росією в 2014 році вони все тісніше співпрацюють з Альянсом.
2. Ультиматуми РФ загнали в кут навіть найменш захоплених членів НАТО, які мають підтвердити політику відкритих дверей Альянсу, незважаючи на побоювання щодо доцільності прийняття України та Грузії. Адже ніхто не хоче бачити Путіна зі 100-тисячною армією біля кордонів.
3. Поведінка Путіна втягнула США ще глибше в проблеми європейської безпеки, якраз у той момент, коли два американські президенти, які змінювали один одного, спробували перевести стратегічний фокус Вашингтона на Китай. «Парадоксально, але у нас нарешті з’явився Білий дім, який готовий прийняти велику європейську «стратегічну автономію», але натомість день і ніч займається європейською безпекою», – пише Тейлор.

Путін боїться не НАТО, а успішної України

Німецький дипломат Крістоф Гойсген робить висновок, що для путінського режиму успішна та демократична Україна є найбільшою загрозою.

«Він боїться того, що люди в Росії можуть подивитися і сказати, що в Києві живеться краще, ніж у Москві. Йому це не подобається, і він намагається дестабілізувати Україну та ЄС, тому що він не бажає успіху цієї моделі громадського устрою та не бажає, щоб у його громадян виникла спокуса вимагати таких самих прав та такого ж життя громадянського суспільства», – вважає він.

А у статті The Associated Press зазначається, що сьогоднішня криза у відносинах Заходу та Росії відображає протистояння двох світоглядів. Автор матеріалу Джон Данишевскі нагадує, що з моменту приходу до влади Путін не залишає надії на своєрідне відродження СРСР, розпад якого він вважає помилкою.

«Криза в Україні навряд чи пройде – протистояння двох світоглядів, яке може перевернути Європу. Вона несе в собі відлуння холодної війни і відроджує ідею, що залишилася від Ялтинської конференції 1945 року: що Захід повинен поважати російську сферу впливу в Центральній та Східній Європі», – сказано у матеріалі.

Видання також робить висновок, що глава Кремля насправді боїться не НАТО, а демократичної та успішної України, яка могла б запропонувати альтернативу російському режиму.

«Нинішні вимоги ґрунтуються на давньому почутті невдоволення Путіна та його неприйнятті України та Білорусі як окремих, суверенних країн. Він скоріше сприймає їх як частину історичної російської мовної та православної «батьківщини», – йдеться у статті.

Данишевскі нагадує читачам, що минулого літа вийшла стаття Путіна, в якій він стверджував, що нинішнє існування України, Білорусі та РФ як окремих держав нібито є штучним.

«Виклик для Байдена, НАТО і Євросоюзу полягає в тому, чи зможуть їхня колективна рішучість і солідарність захистити бачення України як частини Заходу і чи матимуть успіх чи провал російські націоналістичні амбіції Путіна у регіоні», – резюмує видання.

РФ сама постраждає, якщо перекриє газ Європі

Росія вже не раз використовувала експорт газу як інструмент тиску як на Україну, так і на інші країни. Наприклад, у грудні Газпром спровокував різке зростання цін на газ, переставши бронювати прокачування газопроводом Ямал-Європа. Проте, вважає видання The Economist, якщо Москва наважиться повністю перекрити постачання газу до Європи, найбільші збитки зазнає вона сама.

Джейме Конча з Energy Intelligence вважає, що припинення подачі газу коштуватиме Газпрому в сумі від 203 до 228 млн доларів на день у вигляді втраченої вигоди. Якби таке ембарго тривало три місяці, втрачені доходи від продажів становили б близько 20 млрд.

Збитки такого розміру зруйнували б радянську економіку, але в резервах центрального банку Росії зараз є близько 600 млрд доларів, тому вона витримає удар. Однак у довгостроковій перспективі Кремлю доведеться заплатити набагато більшу ціну.

Одне джерело в галузі зазначає, що у разі відключення подачі палива Газпром зіткнеться з «масовими» комерційними наслідками – починаючи зі штрафів, що підлягають сплаті клієнтам, і закінчуючи припиненням надходження доларів до Росії як оплати контрактів. У результаті газопровід «Північний потік-2», настільки плеканий Путіним, напевно, піде прахом.

Припинення постачання також може вплинути на відносини Москви та Пекіна. Китай, який зараз обережно імпортує більше газу з РФ, переконається, що його давні побоювання щодо надійності російського газу цілком обґрунтовані.

За словами Девіда Віктора з Каліфорнійського університету, нахабне використання енергетичної зброї, ймовірно, змусить Європу докладати набагато більших зусиль, щоб скоротити свою залежність від російського експорту газу «не стільки тому, що він ненадійний, скільки тому, що доходи… це те, що спонсорує погану поведінку Кремля».

«Якби Путін хотів зруйнувати бізнес «Газпрому» в Європі, він не зміг би зробити це краще», – описав сценарій професор із Джорджтаунівського університету Тейн Густафсон.

Що зрештою? Як бачимо, західні видання схильні до думки, що насправді Кремль вважає своєю головною загрозою не війська НАТО, а успішну та демократичну Україну. Адже в такому разі російські громадяни побачили б приклад того, як пострадянська держава може зруйнувати режим і піти шляхом західного розвитку. Також експерти не оминають обережну позицію Німеччини, яка сьогодні намагається заспокоїти агресора. Минулого разу така політика призвела до початку Другої світової війни.