Провідна або поминальна неділя, проводи, провідки, гробки, опроводи, радониця, дарна неділя, радниця, Томина неділя – все це назви однієї і тої ж традиції – згадувати душі померлих в першій після Великодня недільний день.
Провідна неділя 2025 року у християн східного та західного обрядів обряду випадає на 27 квітня – у першу неділю після Великодня, – нагадують Патріоти України.
Одне з церковних найменувань дня – Томина або Фомина неділю. У писанні йдеться, що один із 12-ти апостолів, Фома, не повірив у перекази свідків у Воскресіння Христа. “Не повірю, доки не вложу моїх пальців у Його рани”, – заявив недовірливий апостол. І тільки після того, як побачив сам воскреслого і помацав його рани увірував, що Ісус повернув собі життя. Тому весь наступний тиждень, як і останній сьомий день після вознесіння, з від перших християн називають ім’ям Фоми.
Обряди та звичаї у поминальні дні
Традиції розказують, що на Великдень Бог відпускає душі померлих на землю. До речі, прийнято впродовж тижня після Великодня виставляти на вікно запалену свічку, щоб душі знайшли дорогу додому, а також кілька крашанок, щоб задовільнити їхній голод. А в поминальну неділю душі повертаються назад на небо. От родичі і приходять на цвинтар попрощатися. А якщо в цей день іде дощ, то якась із душ ніби-то плаче через те, що Господь її не відпустив за гріхи.
Але насправді традиція проводів з’явилася раніше від християнства і має язичницькі корені. Тому певний час ревні християни активно боролися із таким обрядом. Хоча з часом все ж таки поминальна неділя органічно вписалася у релігійний цикл Великодніх свят.
Радуниця, як ще називають Томину неділю, згадується ще у давньоруських літописах: “На другой неделе во вторникь на заутріе по Радонице”.
Тоді, за язичницькими традиціями, поминали родичів у період весняного відновлення природи. В ті часи це дійство символізувало колообіг “життя-смерть-життя”. Вважалося, що спільна із покійними трапеза живим додавала впевненості у сьогоденні, а мертвим допомагала заспокоїти дух.
Коли ця традиція перекочувала до християнства, її дещо змінили. Почали відспівувати молитви не тільки в церквах, але й на цвинтарі. Освячували їжу, а вже тоді, біля могил, ділилася свяченою трапезою. Серед особливих страв виокремлюють: паску (можна залишити освячену ще з Великодня), книші, коливо, пироги, фарбували нову порцію крашанок.
Коливо – це поминальна страва, яку готують не тільки на Провідки, але і на поминки по тільки-но померлому родичу. Зазвичай його готують як кутю. Але ще поливають ситою з меду або цукрового сиропу (мед, або цукор, розведені водою – ред.), а потім зверху з родзинок викладають хрестик. Коливо в деяких регіонах України ще називають сито, або канун. Ця страва також має язичницьке коріння, як і сам обряд Гробків, та і Пасхи загалом.
Ще за язичництва господиня, окрім колива, у ці дні готувала страви, які особливо любили померлі при житті. Усі зносили їжу на кладовище, стелили скатертини між могил і ділились між собою стравами.
Що можна і не можна робити у поминальний тиждень?
Споживати принесені наїдки на кладовищах продовжують і зараз, вже і в християнстві. Тільки от церква не рекомендує цього робити.
Священики наполягають на тому, що завдання людей під час Радуниці – не наїдатися й напиватися на цвинтарі, а потім ще й залишати наїдки на могилах. Адже це все можуть розтягнути дикі звірі, пташки, безпритульні собаки. Ні, християни мають ділитися з тими, хто потребує. Тому краще віддати кілька пасочок, наприклад, у геріатричний центр, або у притулок для бездомних людей.
І, найголовніше, що церква забороняє робити на Провідну неділю та в поминальний тиждень – споживати алкогольні напої на цвинтарі, чим українці часто, навпаки, зловживають.
Традиції поминальної неділі у регіонах України
У деяких містах і селах це роблять взагалі в понеділок одразу після Великодня. Спочатку в церквах проводять спеціальні служби, а потім на цвинтарі збираються родичі. Але, як стверджують самі священнослужителі, це зумовлено скоріше зручністю. Адже на Пасху в українців є три вихідних, і вони можуть собі дозволити приїхати до рідних на кладовище без відгулів на роботі.
Окрім цього, на Галичині та Центральній Україні немає звичаю накривати стіл на цвинтарі. Зате службу часто правлять одразу на цвинтарі у місцевій капличці, після чого священик окроплює могили.
А от на Півдні, Поліссі і Закарпатті прийнято встановлювати в цей день столи і лавки біля могил родичів і збиратись там за наїдками всією родиною. А напередодні обов’язково приїжджають і прикрашають могилки, наводять чистоту. Вінки на поминальні дні купують заздалегідь, але встановлюють їх на могили вже в неділю. Також на Півдні залишають скибочку хліба, яку перед тим посипають сіллю. Вважається, що так годують душі померлих.
На Покутті, Гуцульщині і Буковині прийнято давати за “поману”. “Помана” – це калач. У дарну неділю його дають разом зі свічкою якійсь людині. Важливо, щоб свічка була запалена. Якщо страву віддають родичу, то додається ще хустина. Якщо ж просто знайомому – носовичок. Разом із обрядом дарування промовляють: “Це тобі за “поману” – за Петра”. А отримувач відповідає: “Най Бог прийме”.
На Півдні, до речі, теж існує подібна традиція у поминальні дні. Тільки дають будь-що їстівне. І говорять: “Пом’яніть раба Божого, Валерія”. А відповідають тоді: “Царство небесне рабу Божому, Валерію”.
Релігієзнавці стверджують, що поминальна неділя завжди була особливою. В цей день люди можуть не тільки згадати усіх своїх родичів, але і духовно поєднатися з ними, насититись позитивною енергією і силами для подальшого життя і втілення своїх планів. Тому пропускати можливість вшанувати пам’ять близьких – не варто.
Прикмети Провідної неділі
Деякі люди, особливо старше покоління, вірять у прикмети і повір’я, з якими пов’язаний цей день.
Вважалося, що якщо незаміжня дівчина чи холостий хлопець не буде брати участь в бенкеті, доля обізлитися, а удача відвернеться. І сидіти йому/їй бурлакою/дівицею до наступного року.
Для поліпшення матеріального становища і стану здоров’я господині обмивали ікони джерельною водою, яку не виливали, а зберігали до свята. Вранці на Провідну неділю все сімейство умивалось цією водою. Причому старші завжди вмивали спочатку молодших домочадців, а потім і себе. Вважалося, що водиця з ікон здатна зміцнити здоров’я і поправити фінансове становище.
Люди вірили, що довге і щасливе життя їм могли дарувати молитви, прочитані вранці на Провідну неділю. Причому молитви повинні бути звернені не тільки до Господа, але і до своїх померлих родичів, які на тому світі попросять за своїх рідних.
