Понад 500 днів у пустелі: такса-крихітка вразила своїм вчинком цілий світ!

Після 529 днів самотності в безкраїх просторах австралійської пустелі, мініатюрна такса на ім’я Валері нарешті повернулася до своїх власників.

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

Загорнута в м’яку ковдру на плюшевому дивані, вона зовсім не схожа на собаку, яка щойно пережила понад 17 місяців у дикій природі. Валері тулиться між 24-річною Джорджією Гарднер та 25-річним Джошем Фішлоком, час від часу лижучи їм обличчя, ніби надолужуючи згаяний час.

“Вона королева в домі.Це її дім, а ми просто трохи в ньому живемо”, – каже Джорджія.

Втеча під час походу

Неймовірна пригода Валері почалася в листопаді 2023 року. Під час походу з наметами на віддалений острів Кенгуру на півдні Австралії, 4-кілограмова такса з короткими лапками та довгим чорно-коричневим тілом раптово втекла з кемпінгу.

Валері мала мікрочип та Apple AirTag на нашийнику. Проте острів, де переважає сільське господарство та тваринництво, малонаселений, і AirTag потребував інших пристроїв Apple поблизу для відстеження.

Пара зробила все, що могла: опублікувала повідомлення про зникнення у місцевій групі Facebook, залишила свій одяг та іграшки Валері з її запахом біля місця зникнення, а також перевела AirTag у режим “втрачено”.

Однак, попри кількаденні пошуки за участю громади, Джорджія та Джош були змушені повернутися додому на материкову Австралію, залишивши острів без своєї улюблениці.

“Залишити острів було, мабуть, найважчим рішенням у моєму житті. Ми поїхали туди втрьох, а поверталися вдвох. Це було дуже жахливе відчуття”, – розказав Джош.

Як виглядала Валері до своєї втечі у пустелі (фото: Джорджія Гарднер)

Надія згасала: життя серед хижаків

Минали тижні, потім місяці, але про Валері не було жодних звісток. Пара намагалася змиритися з тим, що їхня крихітна такса зникла на острові, де мешкають такі хижаки, як змії та орли. Вони навіть вигадали історію, нібито її підібрала якась літня фермерка, і тепер Валері насолоджується собачим печивом у теплому ліжку.

“Але нам точно довелося бути реалістами, що ми можемо ніколи не повернути її додому. І нам довелося пережити це горе”, – ділиться Гарднер.

Фото, яке змінило все

Потім, одного лютневого дня, понад рік після зникнення Валері, фермер на острові Кенгуру сфотографував маленького собаку, який бігав по полях. Це фото зрештою потрапило до рятувального центру дикої природи Кангала, який підтримував зв’язок з власниками Валері. Гарднер каже, що спочатку вони не могли повірити своїм очам.

“Неможливо, щоб 4-кілограмовий собака зміг так довго виживати у дикій природі”, – згадує вона свої думки. Але на фотографії була точно Валері.

Ліза Карран, яка разом зі своїм чоловіком Джаредом керує рятувальним центром, розповідає, що одразу взялися за порятунок Валері у вільний час. Це було непросто.

Місяці пасток та спостережень

Спочатку рятувальники думали, що на спіймання такси знадобиться кілька днів. Вони встановили близько десятка “котячих пасток” – кліток з їжею, що замикаються, коли тварина заходить. Але ловили майже все: опосумів, диких котів, валабі – крім Валері.

“Навіть кілька кенгуру засунули туди свої голови”, – сміється Карран.

Разом з командою волонтерів вони почали експериментувати з різними пастками, часто працюючи довгими ночами. Зрештою, вони облаштували великий загін з дахом, камерами для спостереження та дверима з дистанційним керуванням.

Його встановили там, де Валері бачили востаннє. Щодня загін поповнювали смаженою куркою, а також іграшками та одягом Валері, що містили запах її господарів.

Зрештою, Валері почала з’являтися, хапаючи їжу та знову зникаючи. І нарешті, майже через два місяці спроб, все склалося. Валері зайшла до загону, трохи розслабилася. Потім натиснули на пульт, щоб зачинити дверцята.

“Було неймовірно спускатися з машини до місця пастки та чути її гавкіт”, – згадує Карран. Вона залізла в загін зі своєю дочкою, і зрештою Валері залізла їм на коліна та заснула.

“Наші серця тоді просто розривалися. Ми знали, що вона ніколи, ніколи не хотіла бути там ні на хвилину”, – каже Ліза.

Таємниця виживання та нове життя вдома

Ніхто достеменно не знає, як Валері вдалося вижити стільки днів у дикій природі. Її знайшли приблизно за 30 миль (48 кілометрів) від місця кемпінгу, яке вона покинула. Карран припускає, що вона пила воду з сусідніх ферм, заривалася в землю для укриття або навіть харчувалася тушами мертвих тварин.

Після порятунку Валері оглянув ветеринар, який підтвердив її відмінне здоров’я. Вона навіть трохи набрала вагу, маючи, за словами Карран, “статуру маленької бодибілдерки”.

Минув приблизно місяць з моменту її порятунку, і близько двох тижнів Валері вже вдома з Джорджією та Джошем. Кажуть, вона знову звикла до домашнього життя: грається з іграшками, обіймається в ліжку та насолоджується прогулянками, як і до зникнення.

“Вона повернулася трохи більш незалежною. Валері все ще досить прив’язана до нас, але вона сильніша та більш самостійна”, – каже Джорджія.

Такса Валері після повернення додому (фото: Джорджія Гарднер)

Зробіть усе, що в ваших силах

Лізу Карран часто запитували, чому вони витратили стільки зусиль і часу на пошуки одного крихітного собаки.

Для неї відповідь була простою: “Якби це був ваш собака, що б ви хотіли, щоб хтось зробив? Хіба ви не хотіли б, щоб хтось сказав: “Гей, давайте зробимо все, що в наших силах?” Ми всі, як люди, повинні просто об’єднатися та зробити все правильно, або хоча б спробувати”.

Джорджія та Джош отримують безліч повідомлень від людей, які стверджують, що історія Валері дала їм надію. Гарднер сподівається, що саме це люди й винесуть із цієї дивовижної саги:

“Якщо крихітна 4-кілограмова такса змогла вижити на острові Кенгуру в австралійській буші, то, знаєте, ви теж можете пережити все, через що проходите”.