«Ми категорично не підтримуємо естетизацію Росії чи представлення її в масовій культурі», — заявила генеральна директорка видавництва Vivat! Юлія Орлова, пояснюючи відмову видати українською дебютний роман американської акторки Різ Візерспун. Назва Gone Before Goodbye (Зникли перед прощанням) натякає на жанр — детективний трилер. А більш утаємниченим натяку не треба. Адже написаний він у співавторстві з Гарланом Кобеном. Це — одна з сучасних «зірок» жанру. Враховуючи вік — 62 роки — письменника можна і треба назвати класиком”, – пише український письменник Андрій Кокотюха в своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:
“До слова, в Україні українською Кобена почали видавати ще до повномасштабного вторгнення й навіть до Революції Гідності. Проте, це була, швидше, вимога часу, аніж видавничий бізнес-проєкт: видавці приватно жалілися, що популярні в Америці автори трилерів (разом із Кобеном називали Майкла Коннелі та Джеймса Паттерсона) у нас йдуть «не дуже». Але тут ситуація інша.
Цитуючи, знову ж таки, пані Орлову, тандем двох «зірок», кіно й літератури, володарки Оскара й автора світових бестселерів, продюсерки серіалу Велика маленька брехня й автора, за чиїми творами знімають серіали для Netflix, створює підвищений читацький інтерес та відповідний попит. Сходяться зірковий реліз, сильний маркетинг та глобальний інтерес. Як наслідок, книжка Gone Before Goodbye очолила список бестселерів The New York Times після виходу, а права на це видання продані у більше ніж десять країн.
Усе б нічого, аби основні події сюжету не розгорталися в Росії. Причому, вона показана не як держава-агресор, а лише як місце дії. Без жодних спроб та навіть натяків на критичне осмислення звичаїв країни, яка щодня обстрілює Україну, вбиває військових та цивільних, жінок та дітей, провокує гуманітарні катастрофи й погрожує цивілізованому світові ядерним дубцем.
Звісно, для українських реалій подібний підхід неприйнятний. Видавництво купило права на хвилі загального інтересу, нічого не знаючи про певні особливості сюжету. Тепер відмовилося видавати і гроші пропали. Але, яка каже директорка Vivat!, це не аж така велика втрата. Значно гірше, що іноземні зіркові автори надають стільки «ефірного» часу російській культурі і російським олігархам у сучасній масовій літературі — і це не дивує нікого з іноземців.
У цій історії гарною новиною є вже те, що видавництво обмежилося витратами, котрі відносно невеликі порівняно з витратами на переклад, редагування, загалом підготовку до друку та власне друк. Скандал неодмінно б вибухнув, і тоді довелося б знімати книжку з репертуару. Ще й, напевне, пускати тираж під ніж, що на фоні знищених російськими ракетами книжок виглядало б дуже болісно.
І тут переходжу до ширшої проблеми. Хоча не певен, що проблемою слід називати підсилений внаслідок російського повномасштабного вторгнення контроль небайдужих інформаційного та культурного простору власної країни. Так, нещодавно через участь російського актора Юрія Колокольнікова в Україні заборонені окремі сезони американських серіалів Гра престолів та Білий лотос Також в український кінопрокат у серпні не вийшов широко анонсований фільм культового Дарена Аранофські, кримінальна комедія Спіймати на гарячому — теж через залучення російських акторів. Небайдужі тримають руки на пульсах, негайно здіймають бучу і відповідним державним структурам, у даному випадку — Міністерству культури, доводиться реагувати.
Проте, з видавництвами інша ситуація. Більшість із лідерів ринку — не державна власність. Тому займаються саморегуляцією, читай — самоцензурою. Не завжди вдається діяти на випередження, як у свіжій історії з Gone Before Goodbye. Частіше доводиться вигрібати, публічно виправдовуватися й шукати компромісні варіанти виходу з непростих ситуацій. І, що характерно та навіть показово, скандали довкола книжок виникають не через наявність Росії в сюжетах, а присутності на сучасному російському ринку популярних на Заході авторів. Переважно йдеться про масову, популярну в ширших колах, а отже — реально впливову літературу.
У вересні цього року співзасновниця та головна редакторка Видавництва Старого Лева Мар`яна Савка повідомила про відмову від подальшого придбання прав на видання детективних романів швейцарського письменника Жозефа Деккера. Причина: автор прихильно ставиться до Росії та не припинив співпрацю з російським видавцем. Зі слів пані Савки, українська культурна спільнота має чітко встановити ясні орієнтири у співпраці з міжнародними інституціями, видавцями й авторами щодо співпраці з росіянами чи російським ринком. Хоча тиражі книжок, які вже є, ВСЛ знищувати не буде. Залишаючи за читачами право жити зі знанням того, що куплятимуть і читатимуть твори любителя русского міра.
Раніше, в лютому 2024 року, видавництво BookChef заявило про відмову видавати далі трилери ізраїльського автора Майка Омера з тих самих причин — прихильне ставлення до Росії та участь у популяризації всього, що пов`язане з державою-агресором. Але цій історії передував інший скандал — саме BookChef звинуватили в зв`язках з Росією. Низка мережевих книгарень навіть відмовилася продавати видані ними книжки. Проблему вирішило офіційне підтвердження від СБУ: жодного російського сліду в роботі видавництва немає. Тож усе поступово відновилося.
А загалом від 2022 року через прихильність до Росії та популяризацію російських наративів в Україні відмовилися видавати й продавати книжки не так давно мегапопулярного бразильця Паоло Коельйо, німецької авторки Наташі Водін Вона була в Маріуполя та автобіографію Ангели Меркель Канцлерка. За бажання перелік можна продовжити. Але це не має сенсу, бо кожна згадана позиція лише підтверджує: російський вплив на західний порядок денний у інформаційно-культурному полі лишається доволі значним. І, що найгірше, не завжди виражається відкрито.
Часто-густо популярні західні автори не бачать нічого поганого в тому, аби зробити реверанс у бік цієї, як вони вважають, загадкової країни. А менш популярні обирають російську тему й російські смисли, аби привернути до себе більше уваги. Українським же книголюбам слід пояснювати, по-можливості – вустами відомих, пізнаваних та впливових спікерів: відмова від російського та проросійського не є великою втратою ані в моменті, ані в перспективі. Росія повинна цікавити українців лише в форматі інституційних досліджень. Аби знати, хто ворог, розуміти, чому Росія ворог, і так навчитися виробляти проти ї впливу антидоти. На всіх рівнях”.
