Наразі мобілізація залишається ключовим ресурсом для укомплектування українських Сил оборони. Президенту України варто визначити це як пріоритет, а першим кроком має стати ефективна та відкрита комунікація з суспільством. Про це в інтерв’ю OBOZ.UA заявив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник. За його словами, тривалість війни напряму залежатиме від подальших дій України, передають Патріоти України.
“Що робити з мобілізацією? Дійсно, має бути відповідальність, має бути покарання за уникнення від виконання обов’язку, але цим багато не доб’єшся. Перше, що мало б початися, – це комунікація. У цих щоденних зверненнях президента, хоча б раз на тиждень, він має говорити на цю тему. Наскільки б це було незручно для нього, некомфортно, він має говорити на про це. Тому що він Верховний Головнокомандувач, він президент України, це його ключова відповідальність за Конституцією. Не економіка, не антикорупційні органи чи борці з корупцією, а саме оборона України. Це пряма відповідальність президента і те, що він має робити”, – зауважив експерт.
Він наголосив, що не варто покладати всю відповідальність за мобілізаційний процес лише на територіальні центри комплектування або ЗСУ загалом, оскільки ТЦК є лише завершальною ланкою у державній системі, що відповідає за мобілізацію. Початком цього є Верховний Головнокомандувач. В українському законодавстві чітко зазначено, що мобілізація охоплює всі сфери життя країни — від бізнесу до роботи місцевих адміністрацій. Усі мають чітко визначені обов’язки, і саме з цього потрібно починати.
Найважливішим ресурсом для України залишаються люди. Це те, що неможливо отримати від міжнародних партнерів. На думку Мельника, уже зрозуміло, що іноземні війська не воюватимуть в Україні ні замість, ні разом з українськими військовими, а іноземний легіон у загальному масштабі не є вирішальним.
Водночас альтернативні підходи, такі як рекрутинг за бізнес-моделлю або формування спеціальних підрозділів, зокрема програма “Контракт 18–24”, викликає неоднозначну реакцію. Особливо це стосується саме “18–24”: хоча немає точних даних про кількість добровольців, які підписали контракт, відомо з перших вуст, що ця ініціатива спричинила невдоволення серед військових, які перебувають на фронті тривалий час.
Щодо заяв посла України у Великій Британії Валерія Залужного, який сказав, що війна триватиме до 2034 року, Мельник переконаний, що це не прогноз, а один зі сценаріїв. “Чи буде війна тривати ще 10 років, чи може вона закінчитися за пів року чи рік, багато в чому залежить від того, що буде робити Україна. Щодо частини, де він дає рекомендації, то дійсно, він практично перераховує пріоритетні речі, які мали б бути зроблені ще вчора.І коли ми згадуємо про перевагу Росії в людському ресурсі, то йдеться лише про чисельну перевагу. Але, коли оцінюється бойовий потенціал армії, враховується дуже багато факторів, які стосуються особового складу. Це і мотивація, і навченість, і управління. Тобто маса народу – це не обов’язково однозначна гарантія переваги у бойових спроможностях”, – пояснив співдиректор програм зовнішньої політики.
Росія фактично вичерпала ресурс мобілізаційної моделі, яка діяла з осені 2022 року після оголошення так званої “часткової” мобілізації, яка формально досі не скасована. Наразі Кремль перейшов до нових або комбінованих схем, що ґрунтуються переважно на поєднанні примусу та фінансової мотивації. Проте й ці ресурси в Росії не безмежні.
ЗМІ повідомляли про закриття низки колоній, тож вочевидь, запас в’язнів як мобілізаційного ресурсу вичерпався. Схема, за якою людям фабрикують кримінальні справи й змушують обирати між тюрмою і контрактом на війну, також має обмежену ефективність. А фінансові стимули втрачають привабливість, оскільки усе менше охочих іти на фронт навіть за бонуси, які ще рік-два тому здавалися вигідними.
“Збільшувати цей вступний бонус також проблематично, тим більше, що він береться з місцевого бюджету, а переважна більшість російських регіонів дотаційні. Крім того, мотивація просто уникнути тюрми або ж якось закрити свої кредити, борги, втекти від якихось інших життєвих проблем – це така собі мотивація. Тому російські командири змушені вдаватися до репресивних методів, щоб посилати солдат в бій й утримувати їх на лінії фронту. І в цьому полягає позитив”, – резюмував експерт.
