Назвала п’ять причин
Начальник управління Державної служби якості освіти у Сумській області, спеціаліст вищої категорії, «учитель-методист» Алла Рябуха у своєму блозі на Освіта.ua, описала ситуацію, коли маленька дитина лізе в кишеню, дістає загорнуту цукерку і з сяючими очима простягає: «Це вам, учителю!»
Або старшокласник, щойно облизавши пальці, пропонує жменю чипсів із пакета: «Беріть, це смачно!»
На запитання, що робити в таких ситуаціях вчителю, пані Рябуха дає пораду: завжди брати.
Вона пояснила, чому, згадавши свій життєвий досвід.
Нещодавно, під час акредитації в Путивльському педагогічному коледжі ім. С.В. Руднєва, я згадала своїх учителів фізкультури з Глухівської ЗОШ №3. Вони не просто вчили нас грати у волейбол чи бігати на лижах – вони вчили нас довірі, відкритості, щедрості.
І коли учень простягає тобі цукерку, це не просто їжа – це його маленьке серце, яке хоче поділитися. Як можна сказати «ні»?
Але, зізнаюся, іноді моя внутрішня гермофобія шепоче: «Ой, а що там у тій цукерці?» Тому я навчилася хитрувати. Кажу щось на кшталт: «Ого, яка смакота! Залишу на каву, щоб насолодитися!» (читай: поки не знайду смітник). Або: «Дякую, це буде мій десерт після обіду!» (і тихенько ховаю в шухляду).
Чому я не відмовляюся прямо? Ось мої п’ять причин, чому варто брати їжу від учнів – і вам раджу те саме? – продовжує свої міркування Алла Рябуха.
- «Ні» — це не просто про цукерку.
Пам’ятаєте, як у дитинстві пакетик чипсів чи цукерка були скарбом? Для учнів це не просто їжа – це валюта дружби, знак довіри. Коли я на семінарі з профілактики булінгу бачила, як діти діляться снеками з учителями, я зрозуміла: відмовити – це ніби сказати «ні» їхній щедрості. А це може образити. Тож беру цукерку і посміхаюся – хай знають, що я ціную їхній жест.
- Домашній пиріг — це шматочок їхнього дому.
Іноді учні приносять щось домашнє – пиріг, печиво, навіть борщ у баночці! І ти думаєш: «А хто це готував? І чи мив руки?» Але коли бачиш, як гордо дитина простягає той пиріг, розумієш: це не просто їжа, це любов від їхньої сім’ї. У Путивлі я бачила, як учителі фізкультури хваляться медалями учнів, наче рідними дітьми. Так і тут – цей пиріг, нехай і підгорілий, несе тепло дому. Як його не прийняти?
- Це про ввічливість
Моя бабуся завжди казала: «Відмовлятися від гостинності без причини – неввічливо». І я згодна. Чи то цукерка з кишені, чи кекс на День народження – це жест дружби. Відмовити – це ніби сказати: «Мені байдуже». Тож я кажу «дякую» і беру, навіть якщо потім тихенько віддам колезі, яка менш гермофобна.
- Це приклад для учнів
Коли учень приносить тортик на День народження, а ти кажеш: «Ні, я на дієті» чи «Забагато цукру», це може звучати як критика. Учні, особливо підлітки, чутливі до таких слів. Я не хочу, щоб вони думали, ніби їсти солодке – це соромно. У НУШ ми вчимо дітей бути відкритими, і я стараюся показувати це на власному прикладі. Беру кекс, посміхаюся і кажу: «Який красень, дякую!» А вдома вже розберуся з калоріями.
- Може, це й справді зміцнює імунітет?
Моя вчителька, яку я пам’ятаю ще з Глухова, казала: «Їж усе, що дають діти, – і будеш здорова!» Вона брала цукерки, печиво, навіть жуйки з дитячих рук – і, знаєте, досі активна й бадьора! Не знаю, чи наука це підтверджує, але після стількох років у школі я вірю: трохи пуху з цукерки ще нікому не зашкодило. А імунітет, може, й правда міцніший.
Чому це важливо?
Бути вчителем – це не тільки уроки й оцінки. Це про зв’язок із дітьми, про довіру, про те, щоб показати: я вас бачу, я ціную. У Путивлі я бачила, як учителі фізкультури створюють для учнів не просто спортзал, а місце, де вони ростуть. І коли учень простягає тобі ту загорнуту цукерку, він робить те саме – будує місток до тебе. Прийняти її — це сказати: «Я з тобою».
Тож беріть ті цукерки, кекси, чипси. Хай навіть із пухом чи слідами пальців. Це не просто їжа – це любов, – завершила свої роздуми освітянка.
