Ціни на житло у прифронтовій зоні уже більші, ніж у Львові і «б’ють» навіть європейські рекорди.
Українські військові продовжують скаржитися на захмарні ціни у прифронтовій смузі Харківської, Запорізької областей і правобережжя Херсонщини, де захисники відновлюються після виходів «на нуль».
🔗 Джерело: https://bbcccnn.org/orenda-kvartyr-bilya-nulya-dorozhcha-nizh-u-evropi-chomu-viyskovi-platyat-za-zhytlo-zahmarni-tsiny/
© Сила Слова
Шокувальні розповіді військових про те, як оренда квартир у прифронтових містах може бути більшою, ніж у Європі, наводить «Главком».
У виданні зазначають, що в маленьких містечках і селах Донбасу ціни на оренду житла співмірні київськими чи львівськими. А за оцінками деяких військових, навіть з європейськими.
«Квартири у Славіку та Крамі (Слов’янськ та Краматорськ — Ред.) в останні роки були дорогими, а зараз, після того, як пі**ри знищили або зробили неможливими для життя Покровськ, Константинівку, Добропілля, попит став ще більшим, житло — дефіцитнішим, а тому ще дорожчим», — пояснює Олександр Б., солдат однієї з бригад, який два роки воює на Донеччині.
За його словами, у Слов’янську ціна оренди квартири з благеньким ремонтом і меблями стартує від 10 тис. грн на місяць. Дво- чи трикімнатна з меблями, бойлером і так званим євроремонтом буде коштувати до 20 тис. грн. Найдешевші — так звані «гостинки» або «малосімейки». Їх цінять від 6 тисяч грн.
Приватні будинки у навколишніх селах, за словами військових, теж «золоті». Хоча часто-густо там неає навіть найелементарніших зручностей — туалет і вода надворі, пічне опалення і відсутність пральної машини, яка надзвичайно важлива для бійців, що проводять у брудних окопах тижні.
За інформацією співрозмовників видання, за можливість пожити місяць у великому цегляному будинку зразка 1980-х, куди підведено воду, власники правлять від 20 до 30 тис. грн на місяць. У таку хату зазвичай заселяється ціле відділення — по 8–10 військових. Кожен сплачує власнику по 1000 грн.
За словами військових, житло знаходять завдяки «сарафанному радіо» і винаймають переважно напряму в господаря, а не через рієлторів, оскільки ті беруть високі комісійні. Офіційних договорів немає — лише усні домовленості.
Вигідніше купити, ніж знімати
«Я порахував, що якщо купити квартиру в якомусь містечку на схід від Павлограда, а однокімнатна тут коштує $6-7 тис., і здавати її, то можна менш ніж за рік вийти в прибуток. У Києві ти в такий спосіб „відбиватимеш“ гроші років 15», — розповідає Данило Ф., військовослужбовець батальйону БпЛА 152-ї єгерської бригади, який віднедавна служить на Дніпропетровщині.
У виданні зазначають, що деякі компанії військових так і роблять — купують будинок чи квартиру, скинувшись грошима, а потім перепродують іншому підрозділу, який заходить на їхнє місце.
«Ми знімали минулого року старий, але непоганий будинок. Хазяйка виселилася і жила десь у доньки подалі від фронту. Сплатили наперед оренду за два місяці. Повертаємося з бойових — а там хлопці із ЗСУ живуть. Отакої! Телефонуємо: що ж це таке, бабушко? А вона каже: та я вже, вибачайте, продала хату хлопцям за 100 тис. А ми їй: чом же не сказали, що продаватимете, ми б у вас купили», — розповідає сержант з матеріального забезпечення батальйону «Свобода» бригади Нацгвардії «Рубіж» Роман Даценко.
Водночас, Даценко зауважує, що є різні випадки. Подекуди місцеві безкоштовно пропонують хати, тільки просять платити за спожиту комуналку. За його словами, часто місцеві приносять військовим яблука, городину, домашню консервацію.
«Але бувають і випадки, коли заселяємося в покинуту хату, а за пів року „знаходиться“ власниця, яка евакуювалася кудись на Західну Україну, викликає ВСП (військова служба правопорядку — Ред.) і вимагає сплатити оренду заднім числом за всі роки війни. Врешті, зійшлися на тому, що ми сплатимо рахунки за електрику з лютого 2022-го, хоч ми в той час там не жили», — додає Даценко.
