Орбана «б’ють методами Орбана»?
Чого зумів досягти прем’єр Угорщини і що йому може загрожувати.
Разом із закінченням 2024 року закінчиться й головування Угорщини в Європейському союзі.
Це символічна, але вагома для кожної європейської країни роль.
Що вона принесла Будапешту?
Як трансформувалося ставлення до Угорщини в ЄС через заяви і дії прем’єр-міністра Віктора Орбана?
Із одного боку, 2024 рік може здатися успішним для Віктора Орбана та його команди.
Тут і головування Угорщини в ЄС, і виграшна ставка на перемогу Дональда Трампа, і цитованість у світі завдяки «мирним ініціативам».
Але з іншого боку, цей рік можна вважати роком втрачених можливостей, які цілком можуть перерости в системну кризу, що приведе Орбана до втрати влади вже на початку 2026 року.
Адже головування Угорщини в ЄС не дало жодних конкретних результатів, навіть саміт Європейської політичної спільноти в Будапешті не приніс нових вагомих змін чи рішень.
Вибори до Європейського парламенту, а потім і розподіл ключових посад та сфер впливу в ЄС також чітко продемонстрували слабкість Орбана.
Так, угорський прем’єр-міністр усе ще вміє бути гучним і видимим, але реальних важелів впливу у нього обмаль.
Пафосних заяв багато, а реальних результатів і вирішених проблем обмаль – здається, саме так виглядає (гео)політичний пшик.
Орбан і Трамп
Є сумніви навіть щодо того, що навіть обрання Дональда Трампа, з яким Орбан демонструє тісні відносини, суттєво не посилить позиції угорського прем’єра. Чому?
Бо якщо Трамп візьме курс на самоізоляцію США від європейських проблем, то і голосом його «друга» Віктора Орбана у Брюсселі публічно нехтуватимуть.
Якщо ж адміністрація Трампа залишиться прихильною стратегічній співпраці з ЄС, то в Євросоюзі є обрана влада і вона зможе ефективно співпрацювати з Вашингтоном без посередництва Будапешта.
Обрання Трампа гіпотетично може прислужитися Орбану для консолідації навколо своєї фігури європейських правих і популістів, але й тут ситуація не безхмарна.
По-перше, ми живемо в часи, коли конкуренція на полі популістів надзвичайно висока, і на континенті є сили, які готові боротися за те, щоб очолити цей рух.
По-друге, ситуація в самій Угорщині наразі складається так, що Віктор Орбан може втратити владу вже на наступних виборах навесні 2026 року.
А хитка позиція завжди ставить під питання збереження, а тим більше нарощування підтримки.
Так, усі останні соціологічні опитування в Угорщині доводять, що політична сила Петера Мадяра «Тиса» системно зростає і поступово витісняє «Фідес» на другу позицію.
Парадоксом можна вважати те, що за методами й риторикою «Тису» не можна вважати протилежністю політичної сили Орбана.
Радше навпаки: Петер Мадяр б’є «Фідес» його ж методами. Популізмом, невизначеною риторикою в стилі «за все хороше, але без Орбана», грою на дражливих соціальних питаннях.
Загалом ця ситуація відкриває Україні простір для маневру.
З одного боку, ймовірно, Орбан і надалі працюватиме проти України, блокуватиме євроатлантичну інтеграцію та буде всіляко підтримувати ідею капітуляції Києва для відродження «взаємовигідної» співпраці з росією.
З іншого боку, 2025 рік цілком ймовірно стане останнім роком для Орбана і «Фідесу» у владі, тому Україна може скористатися прикладом Орбана і почати свою гру на випередження.
Адже Віктор Орбан знав, що гіршими його стосунки з адміністрацією Байдена вже не стануть, тому відкрито й гучно підтримував Трампа, бажав йому перемоги і навіть їздив у гості до Флориди, ігноруючи робочі зустрічі у Вашингтоні.
То чому б Україні вже тепер, за рік до потенційної поразки Орбана, не почати вибудовувати стосунки з його опонентом Петером Мадяром?
Зробити ставку на опозицію, запустити комунікацію через новопризначеного посла, потім на парламентському рівні, а згодом і через позитивні сигнали з Банкової.
Промовисто показати, що Україна налаштована на конструктивний діалог і швидке вирішення наболілих питань, але вже з наступною владою.
У цій грі втрачати нічого, бо рівень токсичності Віктора Орбана в українському питанні вже давно перейшов усі червоні лінії.
Натомість Віктору Орбану є що втрачати, бо гра України може продемонструвати і всередині самої Угорщини, що політичний вплив лідера «Фідеса» маргіналізувався і веде країну до ізоляції та занепаду.
Час покаже наскільки Орбан нашкодив сам собі, перегнувши палку в українському питанні.
Андрій Любка – директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії, письменник, перекладач, член Українського ПЕН.
Думки, висловлені в рубриці «Т очка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
