Через кілька тижнів після російського вторгнення в Україну могла бути укладена мирна угода, стверджує німецьке видання Die Welt з посиланням на документ, який є у їхньому розпорядженні. Умови припинення війни були прописані у проєкті договору на 17 сторінках, який сторони начебто узгодили 15 квітня 2022 року. Росія вимагала від України нейтралітету, обмеження кількості військових, зброї, техніки та авіації. Окуповані території мали залишитися за Росією.
Лише кілька пунктів залишилися неузгодженими, їх мали обговорити особисто очільник Росії Володимир Путін і президент Володимир Зеленський на саміті, але цього так і не відбулося.
Видання зазначає, що відразу після початку війни російська та українська сторона почали переговори між собою про припинення бойових дій. Москва намагалася змусити Київ здатися за столом переговорів.
У цьому договорі Україна зобов’язувалася дотримуватись “постійного нейтралітету”. Тим самим Київ відмовився від будь-якого членства у військових союзах. Таким чином, вступ країни до НАТО був би виключений.
Україна погодилася ніколи не “отримувати, не виробляти і не купувати” ядерну зброю, не допускати іноземну зброю і війська в країну і не надавати доступу до своєї військової інфраструктури, включаючи аеродроми і морські порти, будь-якій іншій країні.
Крім того, Київ мав утримувати від проведення військових навчань з іноземною участю та від участі у будь-яких військових конфліктах. Згідно зі статтею 3 документу, ніщо прямо не заважало Києву стати членом ЄС.
У відповідь Росія пообіцяла більше не нападати на Україну. Щоб Київ міг у цьому бути впевненим, Москва погодилася, що п’ять постійних членів РБ ООН, США, Велика Британія, Франція, Китай і сама Росія, можуть надати Україні комплексні гарантії безпеки. У статті 5 проекту договору Київ і Москва погодили механізм, що нагадує положення про допомогу НАТО.
У разі “збройного нападу на Україну” країни-гаранти зобов’яжуться підтримати Київ у його праві на самооборону, закріпленому в Статуті ООН, протягом максимум трьох днів. Ця допомога могла відбуватися в рамках “спільних дій” усіх або окремих повноважень гарантів. Договір мав бути ратифікований кожною державою, що підписала його, відповідно до міжнародного права.
Таким чином обидві сторони розробили механізм, який суттєво відрізняється від Будапештського меморандуму 1994 року. На той момент Росія вже запевнила Україну у територіальній цілісності. Західні держави обіцяли Києву підтримку у разі нападу, але не гарантували її.
Однак гарантії безпеки, які розглядалися навесні 2022 року, вимагали б схвалення США, Китаю, Великої Британії та Франції на другому етапі. Росія також хотіла включити Білорусь, а Київ хотів включити Туреччину. Однак першою метою учасників переговорів у Стамбулі було створити єдність між Києвом і Москвою, щоб використовувати текст як основу для багатосторонніх переговорів.
Крим і порт Севастополь мали бути виключені з гарантій безпеки. Тим самим Київ фактично передавав Росії контроль над півостровом.
З документу незрозуміло яку саме частину східної України треба було виключити з-під обіцянки держав-гарантів. Відповідні місця мали червоні позначки. У Стамбульському комюніке Київ нібито погодився виключити частини Донецької та Луганської областей, які Росія вже контролювала до початку війни. Російська делегація, навпаки, наполягала на тому, щоб кордони визначили особисто Путін та Зеленський і нанесли їх на карту. Українська делегація відкинула такий варіант.
Росія вимагала, щоб у разі нападу всі держави-гаранти погоджувалися активувати механізм допомоги. Це дало б Москві право вето для подолання захисного механізму. Крім того, Москва відхилила українську вимогу щодо того, щоб країни-гаранти могли створити над Україною безпольотну зону в разі нападу.
На переговорах Росія сигналізувала про готовність вийти з України, але не з Криму та частини Донбасу, яка мала бути виключена з гарантій безпеки. Путін і Зеленський мали обговорити деталі виходу безпосередньо. Про це виданню підтвердили два українські учасники переговорів незалежно один від одного.
Також невирішеним залишилося питання чисельності української армії в майбутньому. Київ частково відповів на вимоги Росії щодо демілітаризації. Москва вимагала скоротити українську армію до 85 тисяч солдатів – зараз там служить близько мільйона. Україна запропонувала чисельність військ у 250 тисяч солдатів.
Розійшлися думки і щодо кількості військової техніки. Росія вимагала скоротити кількість танків до 342, а Київ хотів залишити до 800. Україна хотіла лише скоротити кількість бронетехніки до 2400 одиниць, а Росія вимагала залишити лише 1029 одиниць.
Велика різниця була і щодо артилерійських знарядь. Москва планувала 519, Київ 1900. Київ хотів залишити 600 реактивних систем залпового вогню з дальністю до 280 кілометрів, за уявленнями Росії їх мало бути 96 з максимальною дальністю 40 кілометрів. За бажанням Росії, кількість мінометів мала бути скорочена до 147, а протитанкових ракет – до 333, за бажанням Києва – до 1080 і 2000 відповідно.
Крім того, Росія вимагала знищити українську авіацію. Москва вимагала залишити 102 винищувачі та 35 гелікоптерів, Київ наполягав на 160 літаках та 144 вертольотах. За російськими уявленнями військових кораблів має бути два, за українськими – вісім.
На думку німецьких журналістів, проект договору показує, наскільки Україна та Росія були близькі до можливої мирної угоди у квітні 2022 року. Але після багатообіцяючого саміту в Стамбулі Москва висунула наступні вимоги, на які Київ не погодився.
Відтак, Росія вимагала зробити російську мову другою державною в Україні, скасувати взаємні санкції та припинити позови в міжнародних судах. Також Київ мав законодавчо заборонити “фашизм, нацизм і агресивний націоналізм”.
Як стало відомо Welt від кількох дипломатів, які брали участь у переговорах, був великий інтерес до договору навесні 2022 року. Після провалу наступу на Київ Росія відійшла з півночі України та оголосила, що хоче зосередитися на завоюванні території на сході.
Die Welt цитує слова неназваного члена української делегації: “Це була найкраща угода, яку ми могли мати”. Видання вважає, що навіть після більш ніж двох років війни ця угода все ще виглядає вигідною в ретроспективі.
Дослівно: “Україна вже кілька місяців тримає оборону і несе великі втрати. Озираючись назад, можна сказати, що тоді Україна була в сильнішій переговорній позиції, ніж зараз. Якби війна була закінчена приблизно через два місяці після її початку, це врятувало б незліченну кількість людських життів”.
Учасники переговорів тоді прогнозували, що Зеленський і Путін підпишуть документ у квітні 2022 року.
Die Welt пише, що член української делегацїі Давид Арахамія у листопаді 2023 року підказав, чому лідери двох держав так і не зустрілися. Тодішній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон приїхав до Києва 9 квітня і заявив, що Лондон “нічого не підписуватиме” з Путіним, а Україна має продовжувати бойові дії. Пізніше Джонсон відкинув цю тезу. Однак є підстави вважати, що пропозиція про надання гарантій безпеки Україні за погодженням з Росією провалилася на цьому етапі.
