“Ти – слабка стать”. “Напевно, борщ на фронті вариш?”. “А як же дитина?”. “Зробила губи і прийшла за піаром?”. Це лише мізерна частина слів, з якими сьогодні зіштовхуються українські військовослужбовиці. Однак важливо зрозуміти, що жінка на війні – це не виняток, а звичайна реальність.
На фронті немає статі, як і немає “жіночої роботи”. Військовослужбовиці можуть бути одночасно матерями, служити на рівні з чоловіками, доглядати за своєю зовнішністю та одночасно командувати великою кількістю людей. І все це заради однієї мети – вільної України.
24 Канал зібрав історії 4 жінок, які впевнено руйнують найвідоміші стереотипи про жінок на війні, адже професіоналізм на фронті вимірюється не статтю, а бойовим досвідом і внутрішньою силою.
“Говорили, що накачала губи”: військова, яка не бачить суперечності між службою і доглядом за собою
Юлія Фоміна “Жулі” – українська акторка, яка 25 лютого 2022 року вже стояла у черзі до військкомату разом з мамою. Ні там, ні згодом у ТрО їх не хотіли брати, бо вони – жінки. Після цього їм все ж вдалось пройти військовий вишкіл в полку “Азов”, але потім їх відправили в резерв.
Жінки вирішили не чекати виклику з резерву й пішли в Добровольчий Український Корпус “Правий сектор”. Саме звідти Юлія згодом потрапила до Сил спеціальних операцій. Водночас її мама нині служить в іншому роді військ.
Спершу “Жулі” обіймала посаду в межах внутрішнього забезпечення документаційної діяльності полку. Однак зараз жінка служить звʼязківцем. За її словами, в армії міняти фах, навчатись, постійно розвиватись і відкривати в собі нові сторони – це нормально.
Юлія виконує обов’язки зв’язківця / Фото надане 24 Каналу
Позивний Юлії “Жулі” – з наголосом на “і” – з’явився невипадково. Його придумав побратим, який вільно володіє французькою мовою.
“Він називав мене “Жолі”, що з французької перекладається, як “красива”, але інші хлопці були не в курсі цієї історії, тож як чули, так і називали. Їм чулось “Жулі”, тож так і привʼязалось”, – пригадала вона.
Юлія наголосила, що чоловіки дуже часто, навіть неусвідомлено, ставляться до жінок як до ляльок. І найчастіше це ставлення простежується у старших чоловіків, народжених у Радянському Союзі.
Вони ставлять військовослужбовиць в рамки свого уявлення про жінок: “Посміхнись, тобі не личить бути серйозною”. У такому разі це: “Посміхнись, тобі не личить бути собою і ти мені подобаєшся тільки з усмішкою”,
– зазначила Юлія.
За її словами, чоловіків не хвилює, що жінка є такою ж людиною, як і він – зі своїми емоціями та переживаннями. Жінки також можуть мати погане самопочуття та переживати горе. Натомість схожі фрази неначе хочуть довести, що “жінці не пасує бути нормальною”.
Також часто, за словами “Жулі”, люди хочуть почути слова подяки, коли роблять військовослужбовицям комплімент. Або ж навпаки – хочуть зачепити, натякаючи, що жінка некрасива чи погладшала. Однак їй байдуже на такі закиди.
Мені також писали про губи, хоча я ніколи нічого в них не колола. Часто це пишуть жінки, які підозрюють або знають про ситуації, що їхні чоловіки зраджують їм з бойовими посестрами. Там вже не важливо, що хейтити – губи, татухи, зачіску чи навіть фігуру. Головне для них – хейтити,
– підкреслила Юлія.
Військовослужбовиця пригадала, як побратими вітали її та посестер з 8 Березня цього року. Вони бажали жінкам “квітнути та продовжувати радувати своєю красою”. Очевидно, що жінки сприйняли це як натяк на те, що їхня основна мета – тішити чоловіків.
Зверніть увагу! Раніше військовослужбовиця третьої мінометної батареї 93 ОМБр “Холодний Яр” Ангеліна Безотосна розповідала ексклюзивно 24 Каналу, як ставиться до свята 8 Березня, перебуваючи на службі.
“Жулі” дорікали за нібито зроблені губи / Фото надане 24 Каналу
Юлія наголосила, що мета жінок в армії – не піар. Десятки жінок служать “мовчки” і не дають інтерв’ю. В армії нічого приємного чи “солодкого” немає – військовослужбовиці докладають максимальних зусиль, щоб наблизити нашу країну до перемоги.
Історично суспільство зовсім нещодавно відійшло від уявлень про жінку як про відьму, ворога чи когось, кому потрібно обмежувати права, але, на жаль, не повністю. Подекуди жінку досі сприймають як слабку, менш компетентну або таку, що не є повноцінною учасницею суспільного життя.
Тому, коли жінка робить те, що не вписується в цю застарілу картину світу – наприклад, служить в армії – це пояснюється простим і зручним способом: вона робить це заради уваги або піару,
– пояснила Юлія.
Військовослужбовиця додала, що зовнішність людини – це природна даність і сфера особистого вибору. Армія може регулювати форму одягу, але не тіло. Тому якщо особа є фаховим спеціалістом, то розмір її губ чи колір волосся не вплинуть на виконання обовʼязків, але вплинуть на самовпевненість і відчуття, з яким людина йтиме виконувати свою роботу.
На її думку, під час війни є набагато важливіші теми, ніж обговорення жіночої краси. Водночас жіночність у Юлії ніхто і ніколи відібрати не зможе – вона завжди доглядає за собою, попри все. У будь-яких умовах у неї є із собою мінімальний набір. Якщо є можливість, не соромиться – бере максимальний, що б не говорили чоловіки.
Закидають про “покинуту” дитину: мама, що повернулась на фронт після пологів
Анастасія Муцей “Acid” – у минулому цивільному житті IT-шниця, яка у 2022 році пройшла селекцію в полку “Азов”, а згодом поїхала в Харків і приєдналась до Першого інтернаціонального легіону України.
Спершу жінка евакуювала людей, а вже через 3 місяці перейшла в бойову роту на посаду стрільця-санітара.
Так Анастасія воювала 2 роки, поки в один момент не дізналась, що вагітна. Це сталось під час російського наступу на Старомайорське.
Я відчувала страх, адже все моє життя було навколо війська. Я розуміла, що дитина – це цивільне життя і велика відповідальність. Коли ти у війську – ти не плануєш майбутнє на найближчі 2 – 3 роки. А з дитиною ти не можеш бути зі своїми проблемами у голові. Моєму ж чоловіку страшно не було, він був дуже радий,
– пригадала вона.
Анастасія дізналась про вагітність під час ворожого наступу / Фото з Instagram
До 7 місяця вагітності жінка перебувала на фронті, тоді вона змінила посаду і стала ротним медиком – супроводжувала поранених та вела документацію. Потім звільнилась і рік провела з сином Олександром-Павлом.
Анастасія зазначила, що після народження дитини у неї були “гойдалки” – жінка то хотіла повертатись на фронт, то вчилась насолоджуватись життям разом з дитиною. Зрештою, вона все ж прийняла рішення знову мобілізуватись.
Коли жінка розповіла чоловіку, який теж є військовим, про бажання повернутись на фронт, він був категорично проти. Однак, знаючи сильний характер дружини, все ж її підтримав. Тепер вона служить на посаді комунікаційниці у 24-му окремому штурмовому полку “Айдар”.
“Важко залишати дитину. На Сході я переживаю за себе, бо я – всесвіт для маленької людини. Є постійне бажання бути поруч. Коли виконую завдання, все одно думаю про дитину”, – зазначила військовослужбовиця.
Після рішення знову захищати країну Анастасія зіштовхнулась з великою хвилею хейту. Однак ще з 2022 року вона набула до нього “імунітет” – тоді їй не вірили, що жінка може служити у лавах ЗСУ, та ще й на бойовій посаді. Зараз вона живе зі своєю правдою та знає, чому вона потрібна на фронті.
Внутрішня мотивація перекриває усе те, що про мене говорять, що я залишила дитину. Я пішла знову воювати, щоб син не воював у майбутньому. Я бачила всі жахи війни в усій “красі”. Я зроблю все, щоб моя дитина цього не бачила. Я знаю, що син захоче воювати, якщо наше покоління не завершить війну,
– підкреслила Анастасія.
Анастасія знає, за що воює / Фото з Instagram
Військовослужбовиця додала, що усе близьке оточення підтримує її, а цього їй і достатньо. Найчастіше фрази про “покинуту” дитину вона зустрічає в соціальних мережах, але не зважає на них і часто навіть не читає коментарі.
Наразі син Анастасії залишається з нянею та чоловіком, який планує звільнитись зі служби. Крім того, жінка матиме певні завдання, які дозволятимуть їй бачитись з сином Олександром-Павлом.
Одружились під час штурму: жінка, яка служить пліч-о-пліч з чоловіком, а не чекає його вдома
Євгенія Прокопенко “Міледі” – володарка титулу “Королева України” та директорка юридичної компанії, яка на початку російсько-української війни у 2014 році допомагала українській армії. Як волонтер вона часто приїжджала в зону АТО.
Однак вже на початку повномасштабного вторгнення жінка вирішила остаточно – потрібно мобілізуватись.
У ТрО їй сказали почекати, але Євгенія зрозуміла, що не може просто сподіватись на відповідь – вони з друзями допомагали поліції і виходили на чергування, а потім їх запросили приєднатись до 49-го окремого штурмового батальйону “Карпатська Січ”.
З червоної доріжки – на фронт / Фото надане 24 Каналу
Зараз “Міледі”, як і її чоловік Олександр, обіймає посаду бойового медика та інструктора. Раніше чоловік був у “Госпітальєрах” та проїжджав повз село, де була Євгенія.
У 2022 році вони почали працювати разом в одному екіпажі – так і зародилось їхнє кохання. Однак багато хто не вірив у ці стосунки, адже вони закрутились дуже швидко.
“Ми одружились неподалік наших позицій. Нас мав розписати наш комбат, але саме в цей день росіяни почали штурм. Я була одягнена у форму і мала фату. З 90 людей, які мали бути на весіллі, було лише 8, бо всі інші були на позиціях. У цей час по рації говорили про поранених друзів. Я хотіла відкласти весілля, але мої все ж наполягли”, – пригадала вона.
Весілля Євгенії під час російського штурму / Фото надані 24 Каналу
Євгенія не раз чула у свою сторону образи – її називали “білоручкою” і “слабкою статтю”. Однак побратими “Міледі” бачили її і в посадках, і всю в болоті й крові.
Тим часом від цивільних у соціальних мережах Євгенія нерідко зіштовхується з фразами на кшталт: “Ти воюєш з чоловіком, але, напевно, сидиш десь на тиловій посаді”.
Багато людей не вірить, що достатньо молода жінка може перебувати там, де я перебуваю. Люди думають, що я тут варю борщі, і не розуміють, чим займаюсь насправді,
– наголосила вона.
Ба більше, військовослужбовиці часто доводилось шикувати чоловіків. За її словами, коли в жінки у підпорядкуванні є досить старші чоловіки, часом вона має завоювати їхню повагу.
Військовослужбовицям потрібно завоювати повагу чоловіків / Фото надане 24 Каналу
“Міледі” навіть можуть спитати, чому вона на фронті, а не чекає чоловіка вдома. Однак коли побратими бачать, як горять її та чоловіка очі під час спільної роботи – більше таких запитань не виникає.
“Не ображайтесь, що я на бойовій посаді”: військова, яка створила жіночий взвод
Яна Залевська “Мультик” зустріла повномасштабне вторгнення у Херсоні, де згодом була в окупації. В цей час вона якраз мала їхати забирати закордонний паспорт та летіти до Канади, але ці плани обірвала Росія.
Жінка пригадала, що було дуже страшно – закінчилась провізія, люди були без зброї, а поліція виїхала. Тим часом українські військові тоді відбивались на Антонівському мості.
Ми почали робити мітинги проти російської агресії. Однак через півтора тижня я зрозуміла, що це не спрацює. Ми спілкувались в чатах з росіянами і хотіли донести, щоб вони схаменулись, але… Я зрозуміла – значить, я піду на війну,
– згадала Яна.
Після окупації Яна вирішила долучитись до війська / Фото з Instagram
Долучитись до армії вона прийшла зі своїм батьком, маючи 2 цілі – вміти захищати себе та Україну. Однак шлях приєднання до війська виявився дуже складним: у 2 військкоматах їй відмовили, в одному з них, до речі, це була жінка.
Згодом, прийшовши у 59 бригаду, Яна сказала: “Я хочу служити, і ви мене не виженете”. Так і розпочався бойовий шлях “Мультика” – вона одразу знала, що хоче служити виключно на бойовій посаді. Зараз жінка є операторкою БпЛА у 141 ОМБр.
“Мені такі коментарі пишуть під моїми постами… Часом пишуть чоловіки, що вони з 2014 року на тиловій посаді. Я поважаю тилову роботу, але не треба на мене ображатись за те, що я виконую тут іншу”, – сказала вона.
“Мультик” – операторка безпілотників / Фото з Instagram
Також Яна є командиркою підрозділу “Амазонки Банші”, де воюють лише жінки на посаді операторок БпЛА. Спершу військовослужбовиця хотіла створити жіночий бойовий екіпаж, але тепер це взвод.
У втіленні такої ідеї їй допомогли командир Богдан Шевчук “Сова” та начальник безпілотних систем, начальник відділення Юрій Мельник “Бірд”, які бачили, як навіть перед бойовими жінками можуть зачиняти двері. Кожного разу, коли Яна переводилась в іншу бойову частину, вона була змушена доводити, що здатна виконувати роботу не гірше за чоловіків.
Як і у чоловіків, у нас є суперечки. Ми люди, ми втомлюємось. Однак жіночий колектив дуже згуртований. Це мої амазонки – чарівні й мужні жінки, які обрали непростий шлях. Кожного дня вони доводять, що вони тут не просто так – гідні носити цю форму і шеврон, який треба заслужити,
– наголосила Яна.
За словами військовослужбовиці, її дуже тішить тенденція, яка є зараз серед українського суспільства, щодо популяризації військових жінок як рівних чоловікам.
На її думку, щоб жінки не мали доводити свою силу та мужність, потрібні зміни на вищому рівні: і військового керівництва, і влади.
На війні немає статі. Якщо перед тобою стоїть жінка з бойовим досвідом, на її рахунку численна кількість врятованих наших бійців або знищених ворогів, варто просто подякувати або взагалі промовчати,
– підкреслила вона.
Яна підсумувала, що Україні варто працювати над цим глибше, адже не лише у війську жінки зіштовхуються з гендерною нерівністю.
Українські військовослужбовиці не чекають особливого ставлення та уваги. Їм важливо, щоб їхній вибір піти служити поважали та приймали. Кожна з них зіштовхується з застарілими очікуваннями суспільства, виборюючи право на власне “я”.
Українська жінка на фронті – це про мужність, силу та рішучість. Вони не мріяли про війну, польові умови та бруд, але прийняли це свідомо заради всіх українців. Ніхто не має права засуджувати чи знецінювати тих, завдяки кому ми продовжуємо жити.
