Пам’яті Михайла Мовчана.
Звукорежисер, який працював інженером кінопоказів столичного кінотеатру, загинув у Торецьку.
«Сьогодні отримали звістку, яка пошматувала серця нашого колективу на дрібненькі шматочки, – повідомили у київському кінотеатрі «Жовтень».
– Бо колеги дізналися про загибель на фронті Михайла Мовчана, який у столичному культовому закладі кілька років працював інженером кінопоказу».
«Ще у червні він з легкістю пурхав кінотеатром, разом запускали Музичний кінофестиваль, Міша якось одночасно міг бути в усіх залах, перемикаючи кінопроєкційне обладнання, налаштовував звук мікрофонів, перевіряв презентації, заливав контент та при відключеннях світла перемикав вручну фільми, – написали колеги.
– Високий, стрункий, молодий, освічений, завжди на позитиві та з відмінним почуттям гумору».
У цивільному житті Михайло займався звукорежисурою, переважно на телебаченні. Він створював такі відомі шоу, як, наприклад, «Х-фактор». Колеги називають його справжнім професіоналом своєї справи.
«Ми знімали в Лимані ще кілька місяців тому», – повідомила Леся Харченко.
Михайло був звукорежисером на майданчику зйомок нового короткометражного фільму «17:07».
Але вже влітку 2024 року чоловік приєднався до лав Збройних Сил України. Михайло у листуванні з друзями себе характеризував так: «Я – той, хто в школі першим підіймав руку на роль ведучого КВН; я – той, хто боїться програти ворогу більше, ніж смерті».
Останнім дописом Михайла у Фейсбуці є розлога розповідь «10 днів мого першого бою», яку він опублікував 20 вересня. Це хроніка мужнього спротиву українських захисників російським загарбникам.
Військовий детально описує кожен із десяти днів. Першого – долали відстань від машини, яка їх підвезла на позицію, до потрібної будівлі, лише якихось 15 метрів. Але за секунди в багатоповерхівку прилетіла 120-та міна. «Ти відчуваєш її кінетичну силу клітинами спинного мозку, через ґрунт, на якому стоять твої ноги. Все, що ти сприймаєш за радість, – це крики твоїх побратимів: «Бігом!»
Коли залишалося буквально 2 метри до під’їзду, по наших бійцях почав працювати кулемет з вікна на відстані близько 60 метрів. «Застрибую у двері, обертаюсь і бачу: як крізь двох побратимів за мною пролітає 3-4 кулі, а остання прилетіла в 10 см під п’ятою хлопця, що замикає», – описує миттєвості війни Михайло.
Через ворожий кулемет не добігли до потрібного під’їзду. Розділилися на дві групи. Михайло опинився у менш чисельній. Врешті-решт, опинилися у під’їзді, де змушені були бути 8 днів.
«Цілий день і ніч ми не спали, ми зайняли кругову оборону під’їзду: декілька тримають вхід з даху, а декілька – парадний вхід. Ми до темряви перевірили всі квартири – «все чисто», у під’їзді лише ми». Постійно кружляли дрони і прилітали ворожі снаряди, буквально кожні 10 хвилин. Михайло уточнює, що того дня викурив 3 пачки цигарок, згадуючи все, чому вчили інструктори.
Другий день захисник назвав «ренесансом», він взяв на себе ініціативу і спонукав побратимів перебороти страх, який виникає в кожного, хто йде у перший бій. Бо поряд кулемет росіян, а може й не один; перша пережита ніч під обстрілами; постійна небезпека ворожих штурмів і гранат…
Забарикадувалися. Зробили укріплення на перших поверхах, розсипали БК і гранати на сходах для тактичного відступу. Двоє бійців на даху поставили антену і налаштували зв’язок по рації. Усім стало емоційно легше.
Про короткі миті перепочинку Михайло написав: «Спати неможливо, сплять лише м’язи, мозок – ні». Поділився тим, що бере участь у найважчих роботах, щоб давати приклад бійцям. «При цьому розповідаю жарти про білявок», – описує далі бойові будні військовий.
Успіхом стало те, що прорубали прохід і зустрілися з другою групою, обіймаючись зі сльозами на очах. «Як же я радий вас бачити», – казав кожен.
Підняла дух спільна вечеря. Навіть сміялися під вибухи мін.
На четвертий день Михайло побачив на власні очі ворога: «Кров скипіла, я втратив контроль і, не обговоривши про це з побратимами, випустив у нього весь магазин з автомата». Через брак досвіду піддався емоціям. Перепросив за це пізніше у побратимів.
П’ятого дня особливою стала танкова атака ворога. «Танк рейдом зробив 5 пострілів і зник, бо сам боїться FPV», – констатував захисник.
А наступного дня – його Михайло назвав найстрашнішим – почалася пожежа багатоповерхівки, в якій перебували. Все згоріло. Михайло і ще двоє бійців врятувалися тим, що спустилися у підвал. «Внизу нас залишилося геть не багато, у хлопців був змучений вигляд; найбільше вони хотіли провести ніч на ліжках, а не у крихітному підвалі».
Прориваючись через вогонь, Михайло знайшов дві уцілілі квартири. «Стільки вдячності я не чув ще ніколи. Всі повалилися спати», – бо хто штурмуватиме палаючу багатоповерхівку?
Наступного ранку зв’язалися по рації всі. І це теж була одна з найбільших радощів.
Восьмого дня отримали наказ закріпитися в іншій будівлі, ближче до ворога. «Мені доводилось постійно мотивувати хлопців, я просто скаженів від того, що іноді «дідусь» 54 років починає транслювати паніку на всіх через втому. Я часто зривався, але мене слухали», – розповів Михайло.
Десятого дня захисників забрали з позиції. Всі нарешті розслабилися. Коли сіли в машину, почалися жарти: «передаємо за проїзд», «та мені одну зупинку». «Тепер я не Холодний Михайло. Тепер я Підкопчений», – насамкінець пожартував Михайло, сторінка якого у соціальній мережі має назву «Холодний Михайло».
«Царство небесне, Воїну. Ти був крутим. Ти був чуйної душі та мега крутим профі. Нехай тобі на Небесах буде хороше і спокійно», – написала на сторінці Михайла Оксана Сергієнко.
Вічна слава Захисникові, якому назавжди 33 роки.
Фото: Фейсбук-сторінка Холодний Михайло
