НЕМОЖЛИВО УЯВИТИ! Ярослав Базилевич розповів, як продовжує жити після втрати родини через удар ракети. Те що він зробив розриває серце…

Трагедія родини Базилевич зі Львова сколихнула увесь світ. Батько в одну мить втратив дружину та трьох доньок через російську атаку на їхній будинок. Він вижив і залишився сам, цей біль із чоловіком залишиться на усе життя, але він знайшов у собі сили жити далі й заявив, що тепер допомагатиме іншим дітям. Як живе Ярослав Базилевич після трагічної загибелі своїх дівчаток розповіли і закордонні медіа, з якими поспілкувався сам чоловік.

Що відомо про життя Ярослава й що він сам розповідає? Всі деталі – в ексклюзиві TSN.ua.

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

Трагедія, яка сколихнула світ

Цю трагедію обговорював увесь світ, однак важко уявити, що відчуває батько після загибелі своєї дружини та трьох доньок. У The Washington Post зазначили, що цей трагічний випадок у Львові нагадав, що навіть у найспокійніших містах України немає захисту від війни. Вбивство дружини та дочок львів’янина Ярослава Базилевича російською гіперзвуковою ракетою стало жахливим нагадуванням про небезпеку війни в Україні.Play Video

Також журналісти The Washington Post розповіли, як зараз живе Ярослав Базилевич. З’ясувалося, що перед трагедією родина активно готувалась до дня народження наймолодшої Емілії.

“4 вересня, у день народження молодшої дочки, Ярослав прокинувся від страшного сну. Його дружина планувала святкування, перебуваючи в Парижі, і попросила старших дочок, Ярину та Дарію, підготувати свято. Ярослав хотів подарувати іменинниці телефон, але замість цього відвідав Личаківський цвинтар, де вісім днів тому поховав свою родину”, – йдеться в повідомленні.

Безпечних місць немає

У виданні зазначили, що ця трагедія вкотре доводить, що в Україні немає безпечних місць ніде, як би далеко місто не було від російського кордону – ракети дістають скрізь, тож незастрахований ніхто.

“Цей трагічний випадок вразив всю країну, підкресливши, що навіть у Львові, одному з найспокійніших міст України, немає захисту від війни. “Спогади про них допомагають мені йти далі”, – поділився Ярослав у своєму першому інтерв’ю після трагедії. Львів, що прийняв понад 150 тисяч біженців, став свідком трагедії, яка змусила людей усвідомити, що безпечних місць не існує”, – йдеться в повідомленні.

Найстрашніший день 

На похоронах родини Базилевич тисячі людей висловили свої співчуття. Мер Львова назвав цю подію “найстрашнішою в своєму житті”. Президент України Володимир Зеленський звернувся до світу із закликом вжити заходів проти терору. Журналісти пишуть, що Ярослав, відвідуючи цвинтар, розмірковував, чи зможе жертва його родини спонукати світ до дій.

“Кілька тижнів тому, відвідуючи кладовище, Ярослав не міг не задуматися, чи може жертва його родини переконати лідерів США змінити правила для України. Тепер він пройшов через вхід на кладовище зі своєю матір’ю, зчепившись за руки. Згорбившись під своїм горем, Ярослав не говорив. Вони йшли стежкою в гору, поки цегла не поцілувала землю. Попереду чотири хрести були вбиті в землю так близько, що вони майже торкалися. Праворуч була Емілія, маленька дівчинка, якій ніколи не виповниться 7 років”.

Ярослав часто відвідує й саме місце трагедії, намагаючись зберегти те, що залишилося.

“Його старші дочки, Ярина і Дарія, мали свої захоплення та мрії. Ярина любила скелелазіння, а Дарія досліджувала сімейну історію. Наймолодша Емілія була життєрадісною дівчинкою, яка любила співати. Того ранку, коли ракета вразила їхній дім, у родині все здавалося спокійним. Ярослав сподівався, що його близькі в безпеці, але став єдиним, хто вижив”, – вказано в повідомленні.

Про родину Базилевичів

До будинку, де жила родина, пишуть журналісти, часто сходяться й незнайомі люди. Медійники зазначають, що серед насипів розколотого дерева та бетону можна побачити залишки нормального життя: каструля, малюнок олівцем, чобіток із полуницею. А біля тротуару встановили меморіал семи загиблим — трьом іншим мешканцям будинку та чотирьом Базилевичам, усі біляві й усміхнені, їхні обличчя вже знайомі всім.

Сам Ярослав звик, що його впізнають на вулиці. Він багато разів повертався до їхнього дому, щоб знайти те, що можна врятувати. Колись їхня квартира була наповнена хорошим білим вином, друзями та мистецтвом, яке не могли вмістити стіни.

Творчість заохочувала Євгенія, яка працювала в цифровому маркетингу, а у вільний час викладала йогу, вивчала французьку, розробляла ювелірні вироби та виготовляла парфуми. Але вмить усе було зруйновано. Вранці 4 вересня з Росії вилетіла гіперзвукова балістична ракета повітряного базування “Кинджал”.

“Снаряд пролетів 600 миль, пролетів дугою над більшою частиною України — відст ань від Нью-Йорка до Цинциннаті — у кілька разів швидше за швидкість звуку. Це мало стати частиною найбільшого обстрілу Львова з початку війни, який включав 13 ракет і десятки безпілотників”, – вказано в повідомленні.

Що відбувалося за кілька годин до трагедії? 

Пригадали у матеріалі і подробиці того самого трагічного дня. У домі родини Базилевич усе було тихо. Напередодні ввечері Євгенія вивела Емілію на прогулянку, а Ярослав заспокоював Дар’ю. Вона хвилювалася за свій другий курс університету. Коли Емілія повернулася, він допомагав своїй молодшій робити уроки з математики та української мови. Вона щойно пішла до другого класу. Допізна Ярина не поверталася додому. По вівторках вона зазвичай дивилася фільми вдома у подруги.

А на світанку завила сирена. Дружина Ярослава — Євгенія — вхопила їхню тривожну валізку із документами з гардеробу. Журналісти зазначають, що зазвичай родина ховалася в коридорі за вхідними дверима. Цього разу дружина з дітьми вийшли. Пролунав вибух — оглушливо близько. Для безпеки Євгенія спускала дівчат сходами будівлі на нижній поверх, у цей момент влучила ракета, сходи зім’яло і вони розчавили сімох людей.

Увесь цей час Євгенія говорила з Ярославом телефоном, вже потім він пригадує, що після вибуху був дезорієнтований — сміття застрягло в оці — чоловік шукав свій мобільний телефон, який вилетів з руки. Він був босий. Було темно, у повітрі стояв густий пил, і кров забризкала обличчя. Йому потрібно було передзвонити Євгенії. Він пройшов до передньої частини квартири, дивлячись у мансардне вікно їхньої спальні.

Далі миттєво приїхали пожежники та поліція. На місце збіглися і рідні родини, які жили за чотири хвилини ходьби. Ярослав кричав, що його діти під завалами. Рятувальники підняли гідравлічний підйомник і спустили Ярослава на тротуар. На той час вже зібрався натовп. Рятувальники розкопали зруйновані сходи. Фотографи на місці зафіксували порожній погляд Ярослава, який намагався допомогти. Його кум Ярослав Філевич пригадав мить, коли вперше зрозумів, що загинула його похресниця.

“Спочатку ми знайшли одну дівчину. Тільки по пасмам її волосся я зрозумів, що це моя хрещена Дар’я. І тоді ми почали витягувати ці більші кам’яні плити, і вони були вимазані кров’ю“, – розповів чоловік.

Увесь цей час Ярослав вірив, що його рідні врятувалися, а сусіди пригадували, що він і сам поранений розбирав завали в надії знайти своїх дівчат.

“Я до останнього сподівався, що вони в безпеці. Можливо, якби вони залишилися в коридорі, цієї трагедії б не сталося. Можливо, якби я міг перенести уламки замість них, вони могли б вижити”, – сказав чоловік.

Перше інтерв’ю Ярослава Базилевича 

Про цю трагедію не забувають і чужі люди, журналісти пишуть, що на цвинтарі завжди є свіжі квіти, люди приходять просто мовчки постояти. Сам Ярослав під час першого інтерв’ю після трагедії сказав такі слова.

“Змушують мене рухатися вперед. Дуже важко бачити всю увагу та новини про  нашу родину, але це також важливо“, – розповів Ярослав.

Тепер Ярослав Базилевич допомагатиме іншим дітям 

За кілька днів до публікації журналістів The Washington Post Ярослав Базилевич також вперше публічно висловився у своїх соцмережах. Здавалося б, після такого горя сили знайти жити далі – важко, але Ярослав Базилевич виступив зі зверненням до українців: зазначив, що він був найбагатшою людиною, а тепер має лише спогади.

Але щоб про його дівчат пам’ятали у всьому світові, Ярослав вирішив створити Сталий стипендіальний фонд імені Євгенії, Ярини, Дарії і Емілії Базилевич, й таким чином допомогти тим дітям, які не мають коштів на здобуття освіти.