Саміт у Анкориджі став подарунком Кремлю, ганьбою для Трампа та випробуванням для Києва.
Переговори на Алясці між президентом США Дональдом Трампом і російським лідером Володимиром Путіним відбулися 15 серпня 2025 року на військовій базі Джойнт-Бейс Ельмендорф–Річардсон у Анкориджі. Це була їхня перша особиста зустріч від початку повномасштабної війни РФ проти України і водночас перший візит Путіна до США з 2015 року.
Перемовини тривали майже три години, після чого лідери зробили короткі заяви без запитань преси. Трамп назвав розмову «продуктивною», Путін — «конструктивною», однак жодних угод сторони не підписали.
Explainer розповідає, як пройшла зустріч Путіна і Трампа, чому вона стала знаковою і що вона означає для США, Росії та України.
Підготовка зустрічі
Саміт на Алясці став кульмінацією кількох тижнів нервової дипломатії. Білий дім накачував очікуваннями швидкого прориву, але ще напередодні Трамп визнавав «25% шансу на провал» в інтерв’ю Fox. На старті дня зустрічі формат перемовин розширили – замість тет-а-тет анонсували «три на три» з участю держсекретаря Рубіо та спецпосланця Віткоффа.
Росія, зі свого боку, прибула делегацією «важкої ваги» – Лавров, Ушаков та інші. Для Кремля участь Путіна в американському заході стала символічним поверненням у велику політику після років ізоляції. Саме тому Москва робила акцент на картинці – червона доріжка, льотна демонстрація, довгий вступ Путіна.
Ще один важливий штрих – санкційний фон. До саміту Трамп лякав «жорсткими» заходами проти РФ і Китаю, але відклав їх, сподіваючись на «прогрес» у переговорах; уже після зустрічі він знову говорив про зроблені кроки, не уточнюючи деталей.
Як проходила сама зустріч
Усі протокольні деталі саміту працювали на один образ: Путін і Трамп зустрічаються як рівні. Проблема лише в тому, що ця рівність виглядала принизливо для американської сторони.
Перший символізм — червона доріжка. Трамп прилетів на пів години раніше й чекав, аби вийти одночасно з російським президентом. Обидва потисли руки — кілька разів, на камери, без зайвих слів. І саме в цей момент прозвучало перше й найгостріше запитання: чи припинить Путін убивати українців? Російський президент зробив вигляд, що не почув. Жест, який став квінтесенцією саміту: питання життя і смерті ігнорується, а картинка для телекамер працює далі.
Другий сигнал — формат переговорів. Попередньо йшлося про розмову тет-а-тет, із перекладачами. В останній момент зустріч перетворилася на «три на три»: поруч із Трампом були держсекретар Марко Рубіо та радник Стів Віткофф, із Путіним — Сергій Лавров і Юрій Ушаков. Це виглядало не як посилення прозорості, а як страх залишитися сам на сам.
Третій штрих — протокол пресконференції. За традицією господар заходу відкриває вступні заяви. У Анкориджі ж першим говорив Путін. І робив це довго, методично, з історичними екскурсами й повторенням старих тез: «братські народи», «першопричини конфлікту», «законні занепокоєння Росії». Від американського президента очікували бодай спроби збалансувати картину, натомість пролунала коротка фраза: «нема угоди, доки нема угоди».
Журналісти відзначили ще одну деталь: обидва лідери не відповідали на питання преси. Білий дім перервав трансляцію майже відразу після початку, коли російському президентові почали ставити «незручні» запитання. І якщо в Москві це норма, то для США — виняток. Саме ця відсутність діалогу з медіа стала красномовнішою за всі офіційні заяви: Америка допомогла Путіну «зберегти обличчя» там, де він мав би відповідати.
У підсумку трьохгодинна зустріч завершилася декларацією про «прогрес» і запрошенням на наступний раунд переговорів, можливо, навіть у Москві. Угоди не було. Не було навіть дорожньої карти. Була лише спільна постановка — з єдиним результатом: Росія вийшла з ізоляції, а США втратили відчуття власної ролі.
Про що домовились: «обмін територіями»
Якщо на офіційній пресконференції в Анкориджі Трамп і Путін уникли відповідей на запитання журналістів, то вже за кілька хвилин після зустрічі американський президент вирішив розкритися — у знайомому йому комфортному середовищі. Він дав інтерв’ю ведучому Fox News Шону Генніті просто в переговорній кімнаті, де ще щойно сидів із російським президентом.
Саме там прозвучала найбільш сенсаційна теза: Трамп заявив, що досяг із Путіним «принципової домовленості» про обмін територіями між Україною та Росією. За його словами, тепер головне слово за Києвом: «Україна має погодитися, і президент Зеленський має погодитися», — підкреслив він, фактично перекладаючи відповідальність за мир на сторону, яка стала жертвою агресії.
Коли ведучий уточнив, чи йдеться справді про обмін, за яким «буде більше російської території, ніж було, а Україна натомість отримає безпекові гарантії поза НАТО», Трамп підтвердив: саме про це йшлося. «Ми дуже близькі до угоди… Україна має погодитися. Хоча, можливо, вони скажуть “ні”», — заявив президент США.
В інтерв’ю він навіть озвучив те, що планує сказати Володимиру Зеленському: «Погодьтеся на угоду. Ви маєте укласти угоду. Росія — велика сила. Вони (українці) — ні, хоча у них дуже добрі солдати і добра зброя, яку ми надали». Можливість укладення такого миру Трамп оцінив як «50 на 50».
Що саме означав «обмін територіями», президент США не пояснив. Не пролунало ані назв регіонів, ані конкретних умов. Але сам факт визнання можливості поступок на користь Росії прозвучав як політичний землетрус. Адже Конституція України чітко визначає територіальну цілісність як непорушну. Будь-яка домовленість про «обмін» апріорі виглядає нелегітимною — і це в Києві наголошували неодноразово.
Не менш промовистою була й обіцянка Трампа «особисто бути присутнім» на потенційних переговорах Зеленського та Путіна. «Вони обидва хочуть, щоб я там був, і я там буду», — заявив він у тому ж інтерв’ю Fox News, не уточнюючи, коли така зустріч може відбутися. Єдине, що пролунало впевнено: «це має статися дуже швидко».
Таким чином, офіційна частина саміту завершилася мовчанкою й обтічними формулами, але в неформальній розмові з лояльним медіа Трамп відкрив головний задум: готовність до угоди за рахунок України. Для Кремля це було подарунком. Для Києва — новим викликом. А для США — черговим доказом, що їхній президент грає у власну гру, де чужі кордони можуть стати розмінною монетою.
Думки західних ЗМІ та експертів
Реакція аналітиків на підсумки саміту була майже одностайною: домовленість «домовлятися далі» стала символом того, що Америка програла цю партію ще до її початку.
Український політолог Вадим Денисенко порівняв зустріч на Алясці з обідом, якого так і не сталося: «Шанс, який ми мали на завершення війни, розбився об рюриків і половців», — іронізує він. Суть, однак, у тому, що Кремлю не вдалося протиснути ідею «бізнес-угоди в обмін на території». Путін виторгував час, але втратив головне — маневровість. Його залежність від Китаю лише посилюється: з технологічної вона стрімко перетворюється на політичну.
За оцінками Денисенка, переговори на нижчому рівні ще триватимуть, але реальних шансів на результат найближчими місяцями немає. Якщо зрушень не буде, естафету перехоплять не Москва й Вашингтон, а Пекін і Вашингтон. Тобто нове вікно можливостей може відкритися не раніше весни 2026 року.
Журналіст Time Саймон Шустер був ще жорсткіший: «Трампа щойно переграли. Путін по червоній доріжці вийшов із статусу вигнанця й виграв більше часу для російських військ». Єдиною перемогою Трампа, іронізує Шустер, стало те, що хоча б на кілька днів увага американських медіа відволіклась від теми Епштейна.
Західні оглядачі сходяться в одному: якщо Путін і отримав тимчасовий перепочинок, то ціною для США стало значно більше. The New York Times наголосила, що сама поява російського президента на американській землі вже була для Кремля перемогою символічною. Politico зауважило: Трамп «подарував Путіну міжнародну платформу», нічого не отримавши взамін. А The Atlantic резюмувало: зустріч показала не стільки слабкість американської влади, скільки втрату віри у власні цінності.
Іронія в тому, що навіть ті експерти, які побоювалися «здачі України», після саміту зітхнули з полегшенням: жодних конкретних поступок не сталося. Але полегшення було з гірким присмаком: світ побачив, що США готові знижувати планку моральних стандартів, аби лише показати «прогрес».
Замість висновків
Зустріч Трампа і Путіна в Анкориджі не принесла миру, але принесла щось значно вагоміше — новий символ занепаду американського лідерства. Сполучені Штати десятиліттями вибудовували свою силу не лише на армії чи економіці, а передусім на моральному авторитеті. Їхнім аргументом було не тільки «ми можемо», а й «ми маємо рацію». Саміт на Алясці зруйнував цю опору.
Американський президент вийшов до світу поруч із диктатором, який веде геноцидну війну в Європі, і назвав це «прогресом». Картинка червоної доріжки стала дорожчою за принципи. Відмова від відповіді на питання журналістів — зручнішою за незручну правду. А в інтерв’ю лояльному телеканалу пролунало те, що раніше було немислимим: готовність обговорювати обмін українських територій як основу «угоди».
Це і є найбільша ганьба США: не в тому, що переговори провалилися, а в тому, що сам факт зустрічі поставив Америку на один рівень із режимом, який систематично знищує міжнародне право.
Історія пам’ятає, як Рузвельт ніколи б не сів за стіл із Гітлером після Голокосту. Як Джордж Буш не уявляв зустрічі з Осамою бен Ладеном після 11 вересня. У цих випадках лінія була чіткою: є цивілізація і є терор. У випадку з Анкориджем лінія стерлася.
Світ після цієї зустрічі не став безпечнішим. Бо якщо Америка більше не готова відстоювати власні ідеали, то хто стане моральним орієнтиром? Pax Americana — епоха, в якій світ тримався на американських правилах, — добігає кінця.
Та водночас у цьому занепаді народжується нова реальність. Історія вчить: вакуум лідерства завжди хтось заповнює. Сьогодні новий моральний центр формується не у Вашингтоні чи Брюсселі, а в Україні, яка щодня платить кров’ю за свободу і право називати речі своїми іменами.
Для світу це сигнал тривоги. Для нас — шанс. Бо якщо Америка втратила обличчя, то Україна отримала голос. І саме він визначатиме нові правила майбутнього.
