У мирному житті рівнянин був волонтером, фотографом, зоозахисником. А коли почалося повномасштабне вторгнення, добровільно долучився до війська.
“У дитинстві Костя любив досліджувати світ, завжди щось розкручував, розламував, аби подивитися, як і з чого зроблено, — згадує мати воїна Ольга Юзвюк. — У школі брав участь в екологічному гуртку. Під час АТО/ООС з його ініціативи юні екологи виступали в госпіталі перед пораненими солдатами”. За словами матері, згодом Костя зі своїм другом збирав кошти на армію під час футбольних матчів.
Закінчивши школу, юнак вступив у коледж польського міста Влодава, де навчався на айтівця. “За кордоном син став веганом, не вживав м’яса, риби, молочної продукції та яєць. Уже під час великої війни з однодумцями розробляв веганські сухпайки, які згодом були затверджені Міноборони. Синові обіцяли профінансувати навчання у польському виші з умовою, що він викладатиме в коледжі математику”, — продовжує мати. Але Костянтин відмовився, бо хотів допомагати своїй країні, яка боролася з ворогом.
“Син пройшов курси тактичної медицини, — каже пані Ольга. — Потім з другом подався до військкомату. Але на службу їх не взяли, бо Кості тоді лиш виповнилося 20 років. Та й армійського досвіду він не мав”. Тож рівнянин активно волонтерив, відвозив захисникам допомогу в зону бойових дій. А ще — рятував тварин з прифронтових територій: доправляв їх у Київ і передавав тамтешнім зоозахисникам.
У грудні 2022-го Костя сказав матері, що збирається у тижневу подорож. Вона не здивувалася, адже син періодично їздив на збори з рухом “Будуємо Україну разом”. Та повернувся лише за місяць. Як з’ясувалося, він проходив курси з керування безпілотними апаратами від Української добровольчої армії (УДА), до якої згодом долучився й у складі якої воював на Запорізькому напрямку. Далі підписав контракт із ЗСУ, служив у 117-й окремій механізованій бригаді оператором дронів, командиром відділення. Взяв собі позивний “Стамбул” (через візантійську назву міста — Константинополь, співзвучну з його іменем. — Авт.).
На одному з благодійних марафонів рівнянин познайомився з коханою Олександрою. “Ми організували аукціон побачень серед учасників волонтерської спільноти, щоб зібрати гроші на військо, — розповідає дівчина. — Одним із лотів було побачення зі мною. Костя задонатив і виграв, але приїхати на зустріч з передової не зміг”. Вони стали спілкуватися онлайн, а коли врешті зустрілися, то зрозуміли, що мають однакові життєві цінності й мрії…
16 липня 2024 року “Стамбул” разом із двома побратимами виконував бойове завдання на Запоріжжі. Коли захисники поверталися, то потрапили під удар ворожих касетних авіабомб. У лікарні медикам довелося ампутувати Костянтинові ноги. А через два дні його серце зупинилося.
Ще за життя рівнянин склав заповіт, де просив у разі загибелі кремувати його тіло. А під час прощання згадувати його не зі сльозами на очах, а з радістю і вдячністю. Рідні, знайомі й друзі виконали останню волю захисника. На вечір пам’яті одягли вишиванки, нанесли на обличчя блискітки, співали українських пісень і пригощалися веганськими стравами. Урну з прахом захисника родина хоче поховати в колумбарії, який планують спорудити в Рівному. До речі, нещодавно у рідному місті відбулася фотовиставка Костянтина Юзвюка “Я — Є”, де були представлені, зокрема, й фронтові світлини воїна.
У пам’ять про сина Ольга Юзвюк придбала для фронту автівку. Його батько нині теж воює. “Костя не мав нагород. І я не подаю петиції про надання йому звання Героя України. Хоча, мабуть, вона б швидко набрала потрібну кількість голосів, — зауважує мати. — Син би цього не схвалив, бо не любив почестей”.
