“Ми сиділи з донькою в кафе, коли молодик зайшов із чоловіком-безхатьком. Я нашорошила вуха… Молодик сказав безхатьку, що той…”

Подаємо мовою оригіналу:

Христина Коціра

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

Ми сиділи з донькою в кафе, коли молодик зайшов із чоловіком-безхатьком.
Я нашорошила вуха.

Люблю спостерігати і прислухатися до людей.

Молодик сказав безхатьку, що той може брати поїсти все, що захоче.

Той довго мнувся, несміливо спитав, чи можна до їжі ще замовити чорну каву, найдешевшу, підкреслив.

Молодик відповів, що може замовляти будь-яку.

Капучіно, лате, айс-лате.

Чоловік все ж лишився на чорній.

Молодик заплатив за все, вийшов, а безхатько присів на край стільця чекати на замовлення.

Я вибігла подякувати.

За те, що посеред дня зустріла самого Бога.

Він був високий, років 40-ка, у чорній футболці з тризубом, і з собакою шіба-іну на повідці.

Сказав, що безхатько попросив 15 гривень на булочку, а в нього не було готівки, то ж зайшов з ним у кафе і попросив не обмежуватися булочкою.

Я, звісно, не сказала йому про своє одкровення, і про те, що в цей момент він був Богом.

Просто подякувала за людяність і вчинок.

Ми побажали один одному гарного дня і розійшлися.

***

Головне фото ілюстраця.