“Мене врятувало диво”: лікарка “Охматдиту” Леся Лисиця розповіла про ракетний удар РФ по лікарні

Наслідки ракетного удару РФ по Києву надто жахливі та болючі для кожного українця. Ворог втратив залишки людяності, вдаривши ракетами по лікарні “Охматдит”, де лікують та рятують важкохворих дітей. На момент атаки там перебувало понад 600 пацієнтів, а ще персонал лікарні.

ТСН.ua поспілкувався з Лесею Лисицею, лікаркою офтальмологинею, яка дивом вижила під час вибуху ракети, перебуваючи за скляною стіною кабінету на першому поверсі лікарні.

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

Лікарка-хірург займається саме важкохворими дітками, які мають проблеми з зором. Її спеціалізація – офтальмологічна онкологія.

Відчуття тривоги висіло у повітрі

– Чи були у вас, 8 липня, якісь тривожні передчуття чи, можливо, якісь недобрі знаки?

– Ми живемо у таких умовах, що тривожні передчуття є завжди. Коли ти зранку читаєш, що вилетіло п’ять ворожих бомбардувальників, то вже нічого хорошого не очікуєш, бо вони не вилетіли просто на прогулянку.

В голові була думка, що сьогодні вдень потрібно готуватися до обстрілу. Раніше були нічні обстріли і ми від них прокидалися, а тут ворог змінив тактику – вирішив вдарити по Києву ближче до обіду. Так ми гадали, не здогадуючись, кого обрали за ціль…

Було дуже тривожне передчуття. До мене саме приїхала племінниця з Чехії. І це був перший день, коли вона разом з моїми дітьми були у літньому таборі. Дуже хвилювалася, як вона відреагує на тривогу та можливий обстріл. Тому мій стан тривожності був дуже високий, а коли я не змогла декілька разів додзвонитися до адміністратора табору –тривожність зашкалювала.

Ми з чоловіком діставалися на роботу (він теж працює лікарем в “Охматдиті”) дуже якось важко, були корки на дорогах, багато військових на мостах. Чоловік ще так вдало підмітив: “Мабуть, сьогодні буде щось жахливе”. Чесно скажу, тривога наче зависла в повітрі, хоча сигналу тривоги ще не було.

Закінчувала консультацію пацієнтки

– Що сталося, коли пролунав сигнал тривоги, де ви знаходилися під час атаки?

– У випадку тривоги, ми одразу ведемо всіх дітей до укриття. Окрім тих діток, що знаходяться в операційній. Ти ж не можеш кинути інструмент, залишити дитину на операційному столі, маєш закінчити операцію. Так було і цього разу.

У момент, коли пролунала тривога, я була на першому поверсі нового корпусу “Охматдиту”. У мене якраз був консультаційний день – я вела амбулаторний прийом пацієнтів, як завжди у понеділок.

Ми відвели дітей до укриття. Але у кабінеті, залишилася одна пацієнтка, якій якраз завершували обстеження та планували також спускати в укриття.

Жах від вибуху та секунди заціпеніння

Тож я повернулася до кабінету. І у момент, коли закінчувала консультацію, побачила різкий спалах та відчула ударну хвилю на собі, а ще страшний звук вибуху. Було дуже страшно. Все сипалося на голову – уламки, пилюка, скло.

Після перших секунд було заціпеніння, але не можна дозволяти паніці захопити тебе. В такі моменти ти відповідальний також за всіх хто знаходиться поруч.  Я почала гукати по імені тих, хто був у кабінеті, згадувати, де хто знаходився і перевіряти, що з ним. Потім разом з нашим інтерном виводила їх з приміщення. У такі моменти не розумієш, що відбувається, бо ж не знаєш куди саме влучила ракета.

Скажу чесно, я не вірила, що ворог може нанести ракетний удар по лікарні, де рятують важкохворих дітей. Думала, вибухнуло десь неподалік. Аж поки не побачила на власні очі з вікна стовп диму та зруйновану токсикологію, яка за 20 метрів від нашого корпусу.

Врятувала стіна та диво

– Ви отримали якісь поранення?

– На щастя, ні. Гадаю, що це диво. В кабінетах, де ми працюємо, одна зі стін повністю зі скла. Коли я потім повернулася до кабінету, щоб забрати документи та речі пацієнтів, то жахнулася від побаченого. Мене врятувало диво. В момент ракетного удару, ми стояли біля звичайної стіни. Спершу впала підвісна стеля, а потім полетіло скло. Там все було засипано битим склом.

– А як ваша пацієнтка вона не постраждала?

– Теж ціла. Дівчинка лише дуже сильно перелякалася.

Коли я побачила, що сталося, то намагалася додзвонитися до колег, які були у цей час в операційній, але зв’язок був відсутній.

Ми забули про рідних – рятували людей

– Намагалися зв’язатися зі своїм чоловіком?

– Додзвонитися було неможливо. Та я й сама розуміла, що він теж займається своїми пацієнтами.

Це, до речі, дивне відчуття, коли ти переживаєш за рідних, але у тебе є відповідальність за пацієнта. У такі моменти – це першочергове, бо від тебе залежить життя інших людей. Ти не можеш собі дозволити розпускати сльози, необхідно раціонально використовувати час.

Відділення чоловіка знаходиться під офтальмологічним, тому піднімаючись у відділення я зазирнула до них аби дізнатись, що все добре і сказати, що все добре зі мною. А далі кожен з нас займався своїми пацієнтами і плануванням подальших дій.

Вже тоді було зрозуміло, що в корпусі залишатись ми не будемо і хірургічні втручання будуть скасовані, тому необхідно було вирішувати кого евакуювати до інших закладів, кого оглянути і відпустити з перенесенням втручань, необхідно було продовжувати лікування пацієнтів, що цього потребували. Хоча, я звісно ж дуже переживала за нього, у нас сім’я, діти. Я ще й за них страшенно хвилювалася.

Рятували немовлят з реанімації

– На вулиці, біля лікарні був справжній жах, який ми побачили на відео. Що там відбувалося?

– Колеги, які оговталися від вибуху та не отримали серйозних поранень вибігали з укриття та своїх робочих місць на вулицю. Там вже не було ніякої паніки – почалася узгоджено-неузгоджена робота.

До приїзду рятувальників, частина лікарів кинулася розбирати завали постраждалого корпусу, інші виводили дітей та переводили їх до іншого укриття – подалі від місця ракетного удару.

Потрібно було діяти максимально швидко, рятувати дітей та поранених колег. Когось везли на каталці, когось несли на руках, всі ці потоки стікалися до приймального відділення, де їх оглядали, перев’язували та надавали допомогу.

З вулиці вже бігли на допомогу звичайні кияни, допомагали шукати потерпілих, відкидали каміння, несли питну воду.

Коли прибули швидкі та ДСНС, почалася активна робота щодо евакуації дітей з реанімаційних відділень. Маленьких крихіток, немовлят.Потрібно було швидко приймати рішення – хто потребує стабілізації, кого потрібно терміново прооперувати, кого зовсім не можна перевозити. Усіма процесами керували завідуючі відділеннями лікарні, саме вони все організували.

Хочеться, щоб Росія вибухнула і зникла

– Всі були шоковані від завданих руйнувань. Що вас найбільше налякало?

– Шок був у перші хвилини. Коли нам прийшли на допомогу рятувальники та військові, то усі найбільше боялися повторного удару, адже відомо, що росіяни таке практикують, коли на місці прильоту вже працюють рятувальники. Дякуючи Богу, цього не сталося.

Ми з колегами закривали всі клінічні питання, кожен у межах своєї зони відповідальності. Ту бурю емоцій, яка мене тоді переповнювала важко передати словами – потрібних епітетів неможливо підібрати.

А вже потім від побачених та усвідомлених наслідків ракетного удару настало якесь тотальне спустошення. Це просто неможливо пояснити словами… Просто хочеться, щоб ця країна (Росія) вибухнула і замість неї утворилося море. Але мені здається, що навіть це море буде отруйним.

Закривавлені білі халати

– Чи багато ваших колег постраждало від вибуху? Весь світ облетіло фото закривавленого лікаря Олега Голубченка, який розбирає завали та допомагає пацієнтам.

– МОЗ розмістив інформацію про постраждалих, відомо про 8 важкопоранених людей. Але насправді важко порахувати всіх, адже після вибуху у закривавленому одязі були практично всі, хто був біля його епіцентру. А наша лікарка-нефролог Світлана Лук’янчик загинула рятуючи дітей.

ВРЯТУВАЛА ДІТЕЙ ЦІНОЮ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ! У ЛЬВОВІ ПОПРОЩАЛИСЬ ІЗ ЛІКАРКОЮ ОХМАТДИТУ

У колеги-урологині склом сильно порізало руки. Вона невпинно рятувала дітей. Її ледве зупинили, щоб перев’язати рани, але зашивати їх вона відмовилася, відрізавши: “Потім!”.

Звісно, що наш лікар Олег Голубченко – став справжнім символом лікарні і це дійсно так. Але такими були усі лікарі – відданими та відчайдушними.

На вулиці я побачила нашого медичного директора, який не йшов, а просто летів до пошкодженого ракетою корпусу. За три секунди він вже був там зверху та руками розгрібав цеглу.

Всі ми моментально збіглися до пошкодженого корпусу, бо розуміли, що кожна секунда важлива для порятунку життя. Ніхто не сидів склавши руки.

Добре знали куди запускали ракети

– Ви сказали, що не очікували, що росіяни вдарять по лікарні ракетами, а вони це зробили. Що б ви сказали ти людям, хто називає це влучання випадковістю?

– Окрім нас постраждала приватна клініка “Адоніс”, там постраждали вагітні жінки, загинули талановиті медики. Цю трагедію з великою натяжкою можна назвати випадковістю.

Я розумію, що це приватна клініка і вона не позначена на картах, але ж Національна лікарня “Охматдит” позначена навіть на картах в Google-maps. Тому, коли росіяни випускали свої ракети, то добре знали куди саме їх запускають, і яка їх ціль.

Дехто каже, що ціллю ракет міг бути завод “Артем”. Але ж відстань доволі велика і це не може бути відхиленням від цілі для такого типу ракет. Я не фахівець, але усі знають, що крилата ракета досить точна. Навколо нас житлові комплекси, тобто ціллю були житлові будинки або ми. Точніше, ми всією лікарнею стали ціллю для росіян, ціллю для знищення. Саме тому люди в усьому світі мають зрозуміти, що росіяни ні перед чим не зупиняються, вони вбивці дітей.

Вже почали планувати відновлення “Охматдиту”

– Знаю, що ви зараз на роботі в зруйнованому “Охматдиті”, що для вас найжахливіше зараз?

– Зараз для мене найжахливіше, коли у пошуку пишу місце своєї роботи, а Google видає, що Національна лікарня “Охматдит” тимчасово не працює. Це дуже боляче читати, після стількох років роботи.

У нас була купа планів, проектів з закордонними лікарнями, купа можливостей впроваджувати нове лікування. Я вірю, що ми відновимо стіни, бо вони нам потрібні. У 2022 році ми доклали максимум зусиль, щоб нічого не втратити та все втримали, почали рухатися вперед.

Лише за цей рік впровадили дуже багато нових технологій у лікуванні. Ми опанували проведення нових операції, стажувалися за кордоном, запрошували колег до себе. Вони, до речі, не тільки нас вчили, а ще й багато чому навчалися у нас.

Тому, те що “лікарня тимчасово не працює” – це лише по версії Google maps. На сьогодні там перебуває 68 дітей, ми вже почали планувати її відновлення.

Унікальна техніка може бути пошкоджена

– Яка ситуація у лікарні зараз, після ракетного удару?

– Великогабаритне сміття вже все прибрали. Зараз приміщення підключають до світла, тому ми отримаємо можливість перевірити стан нашого обладнання та визначити, що з нього вціліло.

Офтальмологічне обладнання неймовірно “ніжне”. Раніше, якщо було потрібно його просто перемістити з місця на місце, то ми ще думали чи варто це робити. Що з ним після ракетного удару та вибухової хвилі – невідомо. А вибух був такий потужний, що мені здалося, захитались навіть стіни.

Зараз проводиться загальна оцінка технічного стану лікарні після вибуху. Є прямі збитки, які видно візуально – зруйновані стіни, вибиті вікна, двері. Але ж ще є купа комунікацій, які потрібно перевірити чи вони працюють. Тому лише після цієї перевірки, можна буде щось прогнозувати.

Зроблю все, щоб “Охматдит” відновився

– Які, на вашу думку, перспективи чекають на “Охматдит”?

– Я не володію усією інформацією, більше знає наше керівництво. Але зі свого боку, я як українка, як працівник цієї лікарні зроблю все можливе і неможливе, щоб вона відновилася вже у найближчий часта стала ще кращою, ніж була до цього жахливого ранку.

Щодо пацієнтів нашого відділення, то ми зараз максимально відтерміновуємо та переносимо проведення операцій, на скільки це можливо. Але у нас є корпуси, які вціліли, є поліклініка. Ми максимально відновлюємо роботу та не плануємо зупинитися. Я вважаю, що рух вперед та нові плани – це саме те, що вб’є цю недокраїну.

Ми не проста лікарня. У нас діти з важкими та рідкісними хворобами. Ми завжди працювали у екстремальних умовах, весь час враховували, що до нас у будь-який момент можуть привезти важкого пацієнта.

Але тим не менш планові консультації та втручання розписані на декілька місяців вперед, а кожен день простою тільки збільшує час очікування. Тому логістика зараз неймовірна ускладнена, адже тривале очікування лікування може з планового пацієнта зробити ургентного або не мати очікуваного результату, тому намагаємось зараз переформатувати роботу аби це не нашкодило нашим пацієнтам