Вам точно траплялись прізвища, які звучать точно як питомо українські, але при цьому мають російське закінчення -ов. Їхня поява – це не випадковість і не результат природного розвитку мови, а наслідок примусового зросійщення в часи СРСР. Русифіковані українські прізвища є окремим предметом вивчення для фахівців у галузі лінгвістики. Як саме вони змінювались і з якою метою це робилось, Патріоти України пропонують дізнатися в подробицях.
Звісно, основною метою зросійщення прізвищ було знищення національної ідентичності українців. Унікальний і вельми різноманітний підхід до формування родових імен стирали, підганяючи до стандартів російської мови. Метою було переконати всіх радянських громадян, що вони є представниками одного народу і не належать до якихось особливих локальних спільнот. Цю практику застосовували і до інших колонізованих народів.
Ви ніколи не звертали увагу, що українські прізвища мають велике розмаїття типових закінчень? Серед них -енко/-єнко/-янко, -чко, -нько, -ий/-ський/-зький/-цький, -ич/-іч/-їч, -еч/-єч, -ук/-юк, -чук/-шук/-щук, -чак/-шак/-щак, -ок/-йок/-ьок, -ів/-їв, -ишин/-ішин/-єшин, -чин, -ай/-ей/-ій, -ло, -иш, -дза і перелік можна продовжувати ще досить довго. Тоді як в російській мові їх можна перелічити по пальцях однієї руки: -ов, -ін, -их, -ський.
Щоби спростити все і звести до російського стандарту, радянські чиновники нерідко примусово додавали ці закінчення до безсуфіксних прізвищ. Так мелодійні родові імена з українським характером втрачали свою самобутність.
Найпростішим способом було додати до прізвища на -ко літеру в наприкінці слова. Так виникли такі варіанти як:
- Науменко – Науменков;
- Олексієнко – Алексеєнков;
- Абраменко – Абраменков;
- Іваненко – Іваненков;
- Власенко – Власенков;
- Петренко – Петренков.
Так само чинили і з прізвищами, що закінчувались на приголосну літеру. Виходило щось на кшталт:
- Лихар – Лихарьов;
- Шинкар – Шинкарьов;
- Моргун – Моргунов;
- Грабар – Грабарьов;
- Чоботар – Чеботарьов;
- Різник – Рєзніков;
- Чумак – Чумаков;
- Золотар – Золотарьов;
- Коваль – Ковальов;
- Кравець – Кравцов;
- Писар – Писарев;
- Хрущ – Хрущов.
Часом прізвище переписували повністю. Наприклад, описані випадки, коли прізвище Охріменко перетворювалось на Єфремова. У ньому корінь, утворений від чоловічого імені Охрім переклали російською мовою – виходило Єфрем. І до нього замісить питомого закінчення додали запозичене -ов. І це не одиничний подібний випадок, до схожих можна віднести:
- Бережний – Брежнєв;
- Хомич – Єфимов;
- Гриценко – Григор’єв;
- Нечипоренко/Нечипорук – Нікіфоров;
- Прокопенко/Прокопець – Прокоф’єв.
Закінчення -ін нерідко отримували ті, хто насправді називали себе на -ук/-юк. Ось деякі приклади:
- Стецюк – Стецюхін;
- Лук’янчук – Лукьянін;
- Тарасюк – Тарасин;
- Яремчук – Яремин;
- Остапчук – Остапин.
І це тільки поверховий огляд зросійщених прізвищ. Якщо покопатись, у значної кількості жителів України можна знайти історію такого спотворення. Однак, змінювати прізвище назад на оригінальне чи ні, має залишатись особистим вибором кожної людини. Адже це її особисте ім’я і частина самоідентифікації. Жорстка регуляція тут буде недоречною, адже це стане втручанням держави у приватне життя. Що і робилось в СРСР в рамках типових колоніальних, а часом і геноцидальних практик.
