Для одних мобілізація стала єдиним можливим морально-етичним вибором, інші збираються уникнути призову будь-якими способами.
Відповідно до нового закону України про мобілізацію, який набув чинності 18 травня, українські чоловіки тепер стоять перед вибором: мобілізуватися та вирушити на фронт чи спробувати ухилитися від призову з ризиком бути спійманими та покараними.
Про те, що думають українські чоловіки про мобілізацію, пише CNN.
Час прийшов
Журналістам вдалося поговорити 30-річним перукарем, одним із шести чоловіків, які пройшли одного дня співбесіду в центрі рекрутингу батальйону “Вовки Да Вінчі” у Києві. У цього чоловіка немає військового досвіду, і він не впевнений, чи будуть корисні його навички на фронті, але все одно вирішив мобілізуватися. Ця людина, ім’я якої не називається з огляду на її новий статус, вирішила не чекати повістки і зголосилася добровольцем.
“Час прийшов”, – каже він.
Видання зазначає, що Україна не приховує гострої потреби мобілізувати більше людей, щоб захиститися від російської агресії. Хоча уряд не розкриває кількість убитих та поранених, оцінки експертів говорять про сотні тисяч жертв з обох сторін за два з лишком роки повномасштабної війни.
Один український офіцер, який говорив із журналістами на умовах анонімності з міркувань безпеки, заявив, що нестача людей має руйнівний вплив на полі бою.
“Якби в Авдіївці було на 1000-1500 військовослужбовців більше, ми б захистили слабкі місця, через які проникав противник. Якби у нас було більше людей, ми б протрималися набагато довше”, — сказав він.
Крім того, через брак особового складу ті, хто вже служить, зазнають величезного тиску.
“Війна все ще триває, і мобілізація необхідна. Люди, які воюють уже два роки, втомилися. Дехто божеволіє”, – розповів Ярослав Галас, військовослужбовець 128-ї гірничо-штурмової Закарпатської бригади.
За його словами, солдати потребують повноцінного відпочинку. Їм потрібно кілька місяців відпустки, щоб відновитися та розслабитися, вирішити свої особисті проблеми та нарешті просто витратити гроші, зароблені потом та кров’ю.
Армії потрібні вмотивовані бійці
Автори статті зазначають, що поки що неясно, скільки людей буде мобілізовано. Наприкінці минулого року деякі політики заявляли, що ЗСУ потребує додаткових 500 тисяч військовослужбовців. Але головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський нещодавно заявив, що, швидше за все, чисельність військовослужбовців збільшиться не так значно.
Деякі бойові офіцери української армії сумніваються, що нові правила допоможуть зробити мобілізацію ефективнішою. Їх турбує, що посилення призову призведе до того, що під їх командуванням виявляться невмотивовані люди, яких змусили піти на фронт.
“Ми, як і раніше, хочемо, щоб люди йшли на фронт добровільно. Тому що є велика різниця між тим, кого призвали до армії, і тим, хто пішов захищати свою Батьківщину”, — сказав військовослужбовець 114-ї бригади ТРО Дмитро Кулібаба.
За його словами, мотивація та бажання боротися з ворогом не менш важливе, ніж бойова підготовка та гарне спорядження.
Ярослав Галас додав, що багато хто боїться того, що після призову їх автоматично відправлять на передову, але насправді це не так. За його словами, армії потрібні не тільки ті, хто стріляє або риє окопи. Застосування в армії за своєю цивільною спеціальністю можуть знайти айтівці, бухгалтери, кухарі, клерки та багато інших спеціалістів.
“У нас є окремий підрозділ дронів, який знаходиться трохи далі від лінії фронту. Люди, які добре знаються на електроніці, або ті, хто любить грати в комп’ютерні ігри, швидко можуть освоїти цю спеціальність”, — додав військовий.
Невідомість відлякує людей
Один київський бізнесмен розповів журналістам, що вивчав варіанти служби в армії задовго до того, як отримав повістку поштою. Наразі чоловік проходить підготовку у навчальному центрі і за кілька місяців вирушить на фронт.
“Я готувався до цього десь рік чи пів року. Я розмовляв зі своїми друзями, які служать, розпитував їх про все”, – розповів 35-річний чоловік.
Він додав, що зараз шукає відповідний підрозділ та розглядає два варіанти – розвідка чи зенітно-ракетні війська.
За його словами, він знав, що раніше чи пізніше піде служити до армії. Це рішення було для нього очевидним вибором, попри те, що деякі його близькі намагалися відмовити його.
“Ви обмірковуєте всі варіанти, коли повинні прийняти таке рішення. Як я дивитимуся синові в очі, коли скажу, що був десь в іншому місці? Не знаю, у мене це не працює. Я прийняв для себе морально-етичне рішення. А тепер мені потрібно вирішити, де мені краще служитиме”, – додав він.
Ярослав Галас вважає, що мобілізаційна кампанія йде не дуже добре, бо вона не дає людям достатньо інформації.
“Це відлякує людей. Вони не знають, що відбувається у бойових бригадах, і їм це потрібно пояснювати”, — сказав він. .
За словами військового, попри страхи на початку, багато новобранців добре адаптуються до нового життя в армії.
“Життя в піхотному підрозділі — це не те, що уявляють собі цивільні. Так, це небезпечно і складно. Але хороші люди є, а погані не залишаються. Є почуття товариства. І це важливо”, — пояснив він.
Армія явно не для всіх
Автори статті зазначають, що, ймовірно, не всі можуть пристосуватися до реалій життя на передовій. Офіцер, який побажав залишитись невідомим, розповів, що деякі новобранці не витримують тиску, коли потрапляють на фронт.
“У тих, хто збирається служити, має бути мотивація. Ми не можемо використовувати методи, які використовуються в Росії чи Білорусі – ловити та примушувати – це не допоможе. Це призведе лише до того, що люди побіжать та здадуть свої позиції”, — додав він.
Журналісти змогли поговорити ще з одним українцем, який має намір у будь-який спосіб уникнути мобілізації. Він попросив зберегти анонімність, щоб уникнути покарання.
“Я не хочу вбивати людей і в принципі не готовий до цього. Якщо я потраплю під обстріл на фронті, у мене швидше за все буде паніка і я тільки створюватиму проблеми іншим. Думаю, від мене буде більше користі, якщо я зароблятиму гроші і привозитиму у країну долари, чим буду рити траншеї чи охороняти військові об’єкти”, — сказав він.
Чоловік заявив, що якщо він отримає повістку, то залишить країну нелегально, хоч і не хоче робити цього.
