Хворе місце путіна. Що виявили США

Сполученим Штатам в останні дні правління президента Джо Байдена вдалося намацати «хворе місце» російського президента там, де його і варто було шукати

Відмова Китаю та Індії від березневих поставок російської нафти продемонструвала, що Сполученим Штатам в останні дні правління президента Джо Байдена вдалося намацати «болюче місце» російського президента там, де його і варто було шукати — на енергетичному ринку.

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

І це ще раз доводить: якщо продовжувати посилювати санкції проти російського енергетичного сектора, то від путіна справді можна домогтися закінчення війни, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії, повідомляє NV.

Ми ще не забули 80-ті роки минулого століття, коли на тлі зниження нафтових цін «тонув» Радянський Союз.

Поява «нафтодоларів» дозволила радянському керівництву на чолі з Леонідом Брежнєвим не тільки підтримувати — і це за геть неефективної планової економіки — хоча б відносну соціальну стабільність у великих містах, а й брати участь у перегонах озброєнь, і почати агресивну війну в Афганістані…

А потім нафта подешевшала — і від соціальної стабільності нічого не залишилося, і перегони озброєнь закінчилися перетворенням радянського ВПК на металобрухт, і війська з Афганістану довелося вивести.

Мемуарна книга Брежнєва «Цілина» починалася з прислів’я «Буде хліб — буде і пісня». Але правильною формулою його правління були б слова «Буде нафта — буде і війна».

Російське керівництво зробило, здавалося б, правильні висновки з поразки попередників.

Так, не можна сказати, що президент рф Борис Єльцин не брав участі у конфліктах на пострадянському просторі — росія, як і раніше, готова була знущатися над сусідами, — але існувало загальне розуміння, що участь у масштабній війні погубить державу. Однак із підйомом нафтових цін усе це розуміння, схоже, кудись швидко зникло.

Путін живе в парадигмі війни і в упевненості, що Захід потребує російських енергоносіїв. І справді, війна проти Грузії не перериває енергетичного співробітництва росії та Заходу, а після анексії Криму триває будівництво альтернативних маршрутів газопроводів, покликаних «обійти» українську газотранспортну систему.

Тільки напад на Україну 24 лютого 2022 року змушує Захід прокинутися і замислитися про свої відносини з російською нафтою і російським газом.

Але путін переключається на Індію і Китай.

Це і є, впевнений, формула його політичного і воєнного виживання, формула, яка дозволяє припускати відсутність будь-яких передумов для закінчення російсько-української війни в доступному для огляду майбутньому.

Але зараз ця формула явно перестає працювати. Без поставок нафти в Китай та Індію російський бюджет у буквальному сенсі слова втратить основну частину доходів.

Відмова України від транспортування російського газу викликала передбачуваний сказ у Кремлі, тож путін задіяв усі ще наявні в нього важелі тиску в Європі, аж до організації поїздки словацького прем’єра Роберта Фіцо до Москви й ультимативних заяв угорського прем’єра Віктора Орбана.

Тому що путіну потрібні енергетичні гроші. Без них він банкрут.

І якщо бити по хворому, ми, гадаю, вже незабаром з подивом побачимо іншого путіна. путіна без нафтодоларів. путіна без нафтоюанів. путіна без нафторупій.

путіна, який говоритиме про «конструктивні» рішення і про прагнення домовитися з Вашингтоном. Не варто думати, що ми не бачили такого путіна.

Бачили — ще на початку тисячоліття.

Але тоді й нафта не коштувала так дорого.