П0Х0Р0НИ, ЯК В СТІНУ Г0Р0Х0М: НЕ БУДЬ nHЕM! Кожне відспівування я бачу ту саму картину. У храмі чи морзі, де відбувається останнє прощання з померлим, труну завалюють гвоздиками і трояндами, і родичі, що скорботять, тісно встають навколо. Жінки у чорних хустинках промочують серветками очі.
Чоловіки молодші за тридцять із виразом зубного болю на обличчі переминаються з ноги на ногу. На обличчях людей похилого віку часто можна прочитати майже торжество: «Це не я, не я тут у трунl!». Обличчя старшuх непроникні, наче вирізані з дерева маски.
А в центрі всього – восковий лик nокійника. Ні звуку. Лише рідкісне покашлювання. Ніхто не молиться. Ніхто не хреститься. Усі стоять, . І нічого їх не пробиває. Ні проникливий і тихий спів хору, ні безсмертні вірші преподобного Іоана Дамаскіна. Жоден рядок апостольського чи євангельського читання. Ні молитви священика. Все – як в стіну горохом. Люди просто відбувають тяжку повинность. Подвійно тяжку, бо вони нічого не розуміють, ніби знаходяться на лекції з тригонометрії. Адже більшість у храмі, якщо були – то так, заходили: свічку поставити.
Якщо він чола не перехрестив у житті? Що він Богові принесе? Шурупи із заводу? Чи пачку макаронів? Богові це не потрібне! Адже Бог – Абсолютна Правда, Абсолютна Чистота, Абсолютне Добро. Як буде душі, просякнутій злом, зіткнутися з Цією Чистотою та Правдою лоб у лоб? Та все наносне, брехливе і лукаве перед Обличчям Божим миттєво має спалахнути жарким полум’ям! І горіти, горіти вічно… Ти кажеш, що житимеш довго і щасливо? Постарішаєш, вийдеш на пенсію і ось тоді підеш у церкву? Піди на цвинтар, подивися на фотографії на могильних хрестах та плитах.
Скільки молодих людей. Скільки дітей. Гірка правда полягає в тому, що більшість людей до старості не доживають. Тобі й на думку не спадає, що пролетить місяць, рік чи два – і ти лежатимеш. Можна тільки гадати, що з кожним із нас буде завтра. Буває, прийде людина з роботи, стане їй погано, сяде на диван, і все, душа відлетіла.
Або вип’є на святі, а потім розіб’є його інсульт. І впаде людина у дитинство, чи взагалі свідомості втратить. Яка тоді церква, яке покаяння? Нікому з нас невідомо від чого і коли.
Одне відомо точно: ніхто з людей воріт смерті не мине. Ні ти, ні я. Хтось раніше до них увійде, хтось пізніше. Але увійдуть усі. Наразі кожному з нас дано час. Треба підкреслити – ще час: день, місяць, рік чи кілька років. Але годинник цокає, цокає безупинно, наближаючи найважливіший день у житті будь-якої людини. Смерть – результат всього життя, його іспит. Як студенти готуються до іспитів?
Та вони ночі не сплять! А ми — ти і я — як готуємось до найважливішого Іспиту? На жаль, люди намагаються викинути її з голови, намагаються залишити неприємні думки про смерть на «потім». Ми крутимося по життю, наче білки в колесі. Їмо для того, щоб працювати, і працюємо, щоб їсти. А коли смерть приходить, все це виявляється байдуже.
А важливим є те, що в тебе всередині. Адже всім дано недільний день, щоб зупинитися від цього безкінечного бігу і поглянути на Небо. До кожного приходить Господь. Він став Людиною для того, щоб ти, саме ти, увійшов у Його сім’ю через таїнство Хрещення, відкинув зло через Покаяння і просочився Його Плотью і Кров’ю в Таїнстві Причастя. Навіщо? Потім, щоб просочуючись Ним, ми просочилися Його Воскресінням. Щоб кожен воскрес, як Він. Щоб стати, якщо хочеш, родичем Бога по благодаті.
Щоб ти ріс у Ньому, а Він у тобі. Щоб шляхом християнського життя, просякнувшись євангельською радістю, безболісно увійти в Радість Бога Отця, яка стане не вогнем поїдаючим, а Світлом і Радістю. Господь не вимагає від тебе нічого надприродного. Він просто стоїть поряд. Буквально за два-три кроки від дверей твоєї душі.
Просто дозволь Йому увійти в ці двері, а потім – у кожний куточок твого життя. Приходь у храм! Сповідайся і Причащайся, неси любов, милосердя та добро оточуючим. І тільки тоді, проходження через браму смерті стане для тебе не досвідом пекла, де «плач і скрегіт зубів», а Раєм, в якому Бог витре всяку сльозу з твоїх очей.
Будь християнином! Використовуй свій час!
