Чому святого Миколая вважали другим після Бога: історія та традиції зимового свята

Різне

У грудні в Україні відзначають День святого Миколая, якого християни дуже шанують. День святого Миколая (Миколи, Зимового Миколая) припадає по юліанському календарю на 19 грудня (по григоріанському — на 6 грудня). Про історію та традиції зимового свята «ФАКТАМ» розповідає Олена Громова, етнограф, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).

«Навіть коли від тебе відвернуться Бог і всі святі, все ж помолися Миколаю, щоб допоміг»

— В багатьох країнах Європи на основі історії життя єпископа Миколая Мирлікійського створили образ святого Миколая, який приходить до дітей у грудні та обдаровує їх, — каже Олена Громова. — Наші пращури вважали Миколая другим після Бога, тому що святий завжди вважався милостивим заступником від бід і нещасть, допомагав потопельникам, визволяв полонених, рятував від смертної кари невинних, зцілював хворих (повертав зір, мову, позбавляв кульгавості). Миколай давав їжу голодним, підтримував бідних, з’являвся там, де потрібна була допомога. Він був господарем земних вод, чудес його не злічити, і навіть смерть не зупинила його чудесних справ. Крім того, Миколай опікувався і дикими звірами. Люди завжди вірили, що досить тільки помолитися святому, як він все владнає.

Відео дня:

Діяння Чудотворця Миколая зробили його найважливішим зі святих і стали причиною появи багатьох легенд. Одну з них переказав український дослідник-етнограф Олекса Воропай.

Якось прийшов до Бога святий Касьян (його день відзначають 29 лютого) і спитав, чому на честь Миколая святкують дві дати (22 травня — Миколая Теплого (Весняного) та 19 грудня — Миколая Зимового), а йому доводиться чекати раз на чотири роки. Бог почав шукати Миколая, а той якраз козаків на землі з неволі виручав. Вдруге прийшов Касьян до Бога, а той знов не може знайти Миколая — ангели побачили його на морі, як той допомагав рибалкам, і доповіли про це Господу. На третій раз Бог послав за Миколаєм ангелів, які привели його попід руки, але замурзаного, в брудному одязі й чоботах… Всевишній спитав, чого у того вигляд непривабливий. А Миколай виправдовується: «Та у мужика колесо від воза в багнюці застряло, так витягували, то й забруднився, а тут твої ангели навідались, то не було часу перевдягтися…» Бог повернувся до Касьяна і промовив: «Тепер ти збагнув, чому Миколая люди шанують двічі на рік? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паничем одягнувся, на небі кутки підпираєш. Будуть тебе люди боятися, але не будуть шанувати».

Як свідчать перекази, помер Миколай у IV столітті 19 грудня, а мощі його були перенесені у XI столітті з Мири до Барі в Італії (де зберігаються й зараз) 22 травня, тому встановлені саме ці дати пам’яті святого.

Ікона святого Миколая (фото https://ua.depositphotos.com/)

Жива й інша легенда — про вдову з дітьми, яка бідувала і щовечора плакала, бо не знала, як порятуватися. Одного ранку, застеляючи ліжко, побачила вузлик з грішми й дуже зраділа. Помолилася і подякувала щиро за добро, а потім здогадалася про турботу святого Миколая.

Миколая всі знали як доброго і щедрого. Він зробив багато добра за своє життя, особливо людям, які зазнали лиха на воді, а від Бога отримав дар чудотворення. І завжди мореплавці, козаки брали з собою в дорогу образ Миколая Чудотворця (його можна побачити й зараз, наприклад, в кабінах водіїв). А оскільки він не хотів наживати слави на чужому горі, то робив усе таємно. Старі люди казали: «Навіть коли від тебе відвернуться Бог і всі святі, все ж помолися Миколаю, щоб допоміг».

«Попри піст, святкували весело, дозволялося навіть вживати рибу, а не тільки каші та овочі»

— З давніх часів День святого Миколая святкувався весело, — продовжує Олена Громова. — Люди зранку в красивому вбранні йшли до церкви. На всій території України влаштовували заздоровні обіди на честь Миколи. А коли сідали за столи, то примовляли з радістю: «А світла зоря над світом зійшла, а за цим столом нам родина вся. І святий Миколай за столом сидить і нас усіх глядить. Старі й малі врадуємо, Чудотворцеві всі заспіваємо, віддамо йому і хвалу і честь, щоб і на рік був серед нас, щоб і на рік сіли за столи, поклонились перед образом. Миколай святий був посеред нас, а тепер усім додому час».

Після служби Божої влаштовували гостину: чекали сусідів, родичів, кумів, вшановували Миколаїв і Миколайовичів, ще зранку в церкві їм співали «многая літа». Цього дня здавна варили пиво і вітали сніжну зиму. Зазвичай запрягали у сани коней, прикрашаючи їх стрічками, і вирушали кататися навколо села з піснями та радісними вигуками. Попри піст, дозволялося навіть вживати рибу, а не тільки їсти каші та овочі.

На честь Миколая складали пісні: «Святителю Миколаю, помагай в потребі, покровителю святійший на землі і в небі. Ти славний є в чудах многих, по нашій країні тебе славим, прославляєм торжественно нині. Будь помічником ласкавим, святий Чудотворець, хорони нас від всяких бід, ласкавіший отче. До тебе ми всі щиро і покірно прибігаємо, в тобі помочі і ласки шукаємо. Вислухай наші молитви, отче Миколає, які до тебе в надії завжди засилаєм».

На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю (на Слобожанщині — з ячменю) і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди.

На Поділлі цього дня дотримувались давньої традиції, чекаючи на «першого полазника», — чоловіка, який першим зайде до хати (це віщувало достаток й здоров’я протягом року). Так робили на Введення (4 грудня), Миколая (19 грудня), Ганни (22 грудня) і Різдво (7 січня, коли ходили колядники).

Намагались запобігти появі небажаного гостя (бабам старим і дівчатам, щоб не нести негатив, не слід було тинятися в цей день по хатах), тому хазяїн вставав раніше, спочатку проходив через подвір’я, давав худобі їсти й вітав її словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та і я з тобою ще й зі своєю дружиною і дітками!» Потім йшов у хату і таким чином ставав «першим полазником».

На Київщині хазяїн після церкви набирав у миску свяченої води, брав паляницю з дрібкою солі, квача з різного зілля і йшов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколаю, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!»

Звичайно на Миколая чекали головного нічного гостя — Миколу-Чудотворця, тому запалювали свічки, читали молитви. В народі, починаючи з цього дня, вже велась підготовка до Різдва. Заздалегідь готували подарунки, пекли печиво, запрошували музикантів, скликали гостей, вчили колядки, робили вертепи. Розпочиналися передріздвяні базари та ярмарки, коли дівчата та хлопці могли купувати різні приладдя, аби шити собі костюми. А вже зовсім скоро на них чекали обрядові ігри, святкування та вечорниці.

В Західній Європі віками то згадували про святого Миколая, то забували, то знов відроджували традицію дарувати подарунки від імені Миколая, але вже частіше прив’язують її до Різдва. Образ святого Миколая поступово перестав асоціюватися зі святим, перетворившись в міфічний образ Санта-Клауса. В деяких країнах (зокрема у США) казковий персонаж Санта-Клаус приходить до дітей на Різдво.

Чемним дітям святий Миколай завжди кладе під подушку подаруночок, а неслухняним — різку, яка є попередженням: мовляв, треба задуматися над своєю поведінкою, щоб виправитись. В давнину в родинах діти дуже чекали на Миколая і готували вірші, пісні, молитви, робили гірлянди з горішків, яблучок, печива, підвішували їх до сволока, аби Миколай і наступного року завітав в цю хату та застав би всіх здоровими. Зазвичай батько перевдягався, щоб виконати роль святого…

До свята Миколая було заведено віддавати борги

— Перед Днем Миколая йде ціла низка свят, тому майже не лишалось часу на прибирання оселі, бо треба було прибратися до 19 грудня, щоб на велике свято не виконувати цю роботу, — продовжує Олега Громова. — А ще не можна було прясти, шити, скаржитися, сваритися, брати в борг. Навпаки, до дня Миколая було заведено віддавати борги, бо велося: «Якщо ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи». Також заведено миритися і прощати, тому казали: «На Миколу клич друга, клич і ворога, обидва будуть друзі».

Головну ялинку України на Софійській площі зазвичай запалює святий Миколай. Це святковий персонаж, добрий чарівник, якого ототожнюють з образом Миколи Чудотворця. Діти пишуть до Миколая листи з побажаннями. Для святого Миколая традиційно відкривають резиденції у багатьох містах України. Миколай одягається в ризу з золотим оздобленням (зараз часто вбирається в вишиванку чи вишиту ризу), в руках тримає посох, а з’являється в супроводі ангелів і ельфів, також чортиків, які вказують на слухняних дітей і бешкетників. В Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передусім на Правобережжі, яке перебувало свого часу під Річчю Посполитою. З приходом радянської влади на українські землі святого Миколая як і інші релігійні символи, витіснили — його замінив Дід Мороз, який вже дарував подарунки на Новий рік. В західних регіонах (значно менше вони були під впливом СРСР) народні традиції більше збереглися. Зараз образ святого Миколая і традиції дарувати подарунки відроджуються.

Погодні прикмети на Миколая

З ім’ям Миколая пов’язані погодні прислів’я: «Варвара постеле, Сава погладить, а Микола стукне», «Варвара показує дорогу, Сава мости мосте, а Миколай пригвозде», «Хвали зиму після Миколи».

З цим днем пов’язані й погодні прикмети.

Якщо великий іней — на врожай хліба.

Якщо ж йде дощ — гарно вродить озимина.

Мороз — до великого врожаю хліба й городини.

Як дороги засипле снігом, зима буде холодною і затяжною.

За погодою цього дня визначали, яким буде Миколай Теплий: скільки випало снігу на 19 грудня, стільки ж трави буде 22 травня.

Народні рецепти «миколайчиків»

— Кажуть, що на Миколая випікали обрядове печиво,  — продовжує Олена Громова. — Але з розповідей селян у багатьох регіонах відомо, що здебільшого це робилось одразу після свята (хоча назва «миколайчики» залишилась) протягом двох тижнів, щоб потім дарувати розмальовану випічку колядникам на різдвяні свята. В печиво додавали мед, а прикрашали за допомогою бурякового соку.

«Миколайчики» в давнину розмальовували буряковим соком, а пізніше — харчовими барвниками (фото з архіву музею)

На Полтавщині «миколайчики» робили великими — десь до 50 см (вершник, коник, панянка, ангел, фігурка Миколая, сердечко, півник, чобіток, ялинка тощо). Печиво було сухе, а завдяки меду могло довго зберігатися.

Медове обрядове печиво

3 яйця, 3 ст. л. меду, 150 г вершкового масла 3 ст. л. олії, 1,5−2 склянки цукру, 1 ст. л. молока — все перемішати та протримати на водяній бані, поки нагріється, додати 3 ч. л. соди (погасити оцтом). Після бані в суміш додати 4−6 склянок борошна і замісити тісто (не рідке, а еластичне). Поставити на 2 години в холод, потім розкачати до 0,5 см, формами (змочувати в олії) видавити потрібні фігури на деко, змазати яйцем, посипати маком, можна і подрібненими горіхами, родзинками й випікати в розігрітій духовці (180 градусів) або печі — до готовності (не тримати довго, бо печиво з медом дуже темніє).

Для печива використовували різні форми — вершник, ялинка, святий Миколай (фото з архіву музею)

На Сумщині та Полтавщині з давніх часів і в першій половині XX століття за два тижні до Різдва готували пряники для вечірників з домашніх інгредієнтів.

Пряники для вечірників

Брали 2 склянки цукру, 1 склянку молока, 1 ч. л. амонію харчового (або 2 ч. л. соди чи 5 ч. л. розпушувача) розмішували, кидали борошна, скільки вмістить, і замішували круте тісто, розкочували та вирізали формочками коників, панночок, півників, чоловічків. Красили буряковим соком перед тим, як в піч саджати (згодом, використовували й барвники харчові). Як піч добре протоплена, то підіймалося за 5 хвилин (амоній спрацьовував). Як печиво рухається вільно на деку, то вже й готове.

Для глазурі брали 2 ст. л. крохмалю, 1 ст. л. борошна змішували, розводили молоком і заварювали, наповнювали цим кремом конвертик і оздоблювали завитками, мережками всі фігурки. Було, на конику самі завитушки робились, а на панянці оформлювались спідничка, намисто, фартушок, віночок. Пряники називали глазурованими. На Різдво дарували хлопчику коня, а дівчинці — панночку.

Печиво прикрашали різноманітними мережками (фото з архіву музею)

В кого не було можливості пекти печиво, то купляли його на ярмарках. Колись їх корзинами вивозили на продаж.

Козаки свого часу теж пекли медові пряники у великій кількості (тісто місили в величезних чанах такими лопатами, як весло). Моїй знайомій подарували книжку французькою мовою, де знайшовся старовинний рецепт (XVII ст.) цих козацьких пряників — вони називаються «Прінтени», які довго зберігаються. Замішувати «Прінтени» треба в дерев’яному або керамічному посуді, користуватись дерев’яною ложкою.

Козацьки пряники «Прінтени»

1 склянку цукру змішати з 2 жовтками, розтерти, додати 1 склянку меду (розігрітого на водяній бані), спеції на смак (імбир, корицю, м’яту, гвоздику); в 1 склянку сметани додати 1 ч. л. соди, 2−3 ст. л. олії, з’єднати суміші, помалу ввести збиті в піну 2 білки (з дрібкою солі), а потім додати 1 кг борошна (одну половину пшеничного, другу — житнього), вимішувати треба спочатку ложкою, потім руками й довго. На 6 годин помістити на холод.

Розкачати тісто і вирізати формочками фігурки. Випікати в печі (або в духовці — не менше 180 градусів до готовності).

Для глазурі збити 2 білки з 200−250 г цукрової пудри (додати лимонний сік). Прикрасити охолоджене печиво.

У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки

Прокоментуйте:
Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN