«Ситуація з нестримним масовим від'їздом наших розумних та професійних громадян з України стає дедалі тривожнішою», — пише відомий політик Борислав Береза на своїй сторінці в соцмережі.
«Минулого тижня я пив чай з одним зі своїх вчителів та за сумісництвом моїм другом. Він сказав, що їде. В США. Їде він у далеку Індіану. Діти умовили його прийняти рішення та переїхати до США. Причин було три. По-перше, тут він один, а там буде з ними. По-друге, буде ближче до онуків і це дуже тішить його. А по-третє, йому запропонували контракт у цій самій Індіані. Виявляється, там є якийсь мегакрутий університет. У ньому викладають діти. І коли там з'явилася вакансія, то вони запропонували йому. Тепер, після співбесіди, він отримав контракт і теж викладатиме там. І їде.
Ми пили чай, а він казав, що дуже втомився від того, що відбувається в Україні, і завжди відбивався від умовлянь дітей, але зараз погодився. Сказав, що не бачить майбутнього собі тут і хоче просто пожити. «Без вічної боротьби за майбутнє, без стресів та без сорому за те, що робить влада», — сказав він мені. І я засмутився. Тому що мене завжди засмучує, коли відбувається відтік мізків.
А наприкінці тижня мені зателефонував ще один старий приятель. Ну як старий? З 2014 року. Я возив у його частину машини та коліматори, ізраїльські аптечки та сигарети, каски та черевики Lowa, і ще дещо, що не продається у найближчому військторгові. З того часу і дружимо. Він кадровий військовий підполковник. Пішов з армії. І він їде. Спочатку планував перебратися Португалію та працювати там на виробництві. Хтось запропонував. Він погодився. Навіть отримав робочу візу і разом із сім'єю почав готуватися до від'їзду. Але несподівано надійшла пропозиція працювати інструктором за його професією. І не в гарячих точках, а готувати солдатів із урахуванням його бойового минулого. І він одразу погодився. Тепер їде. З родиною. Але не планує повертатись.
— У мене є дві контузії та ПТСР. Але немає навіть квартири. Натомість є ще нагороди. Все життя я гну горба на державу. А держава хер на мене забила. Скрізь треба «домовлятися» чи «підмазувати». Лікування треба вибивати з боєм. Все треба вибивати з боєм. Я замахався. І хочу, щоби хоч діти нормально жили. Це я вивожу їх. Головне, там закріпитись, отримати вид на постійне місце проживання і нехай у них з'явиться шанс. Не гнівайся, Юхимовичу, — закінчив він.
Але я гнівався. Не на нього. На державу, яка так ставиться до своїх дітей.
Вчора вранці я дізнався, що ще один мій приятель, відомий журналіст, поїхав до Ізраїлю. Він сказав мені, що їде не з України, а до Ізраїлю. Це його особистісний апгрейд. Але коли їдуть навіть відомі журналісти, то це привід замислитися над тим, що не все нормально в нашому домі. Нехай у нього все вийде на новому місці, але мене сильно напружує такий масовий вихід людей, які свій потенціал реалізовуватимуть не в Україні.
І вчора ввечері я розповідав ці три історії у компанії друзів айтівців, з якими я дружу понад 25 років, ще з часів fido. І тут один з них каже, що їде. Теж їде. У Вроцлав. Він був із дружиною у Польщі, і йому все сподобалося. І те, що порядок, і те, що ніхто машини на газонах не ставить, і якість доріг, і більшість громадського транспорту — це електрички. А екологія особливо. І він вирішив у вигляді експерименту подати заявку на роботу за фахом. Його дуже швидко запросили на співбесіду, а потім запропонували роботу. А він і так людина з досвідом, знаннями та без роботи не сидить. Порадився з дружиною та прийняв рішення їхати.
Головний мотиватор — він втомився від усього того, що відбувається у нас останні 30 років. Він звик чесно працювати, чесно сплачувати податки, але у результаті він так і не побачив сервісної функції держави чи якісної зміни самої України. Натомість він бачить, як останні два роки Україна буксує на місці. І він не бачить перспектив. Раніше він не мав думки виїхати. Тепер він не має думки повернутися, якщо все вийде. А в нього вийде. Він їде не за великими грошима, а за гідними умовами життя. Як писав Михайло Жванецький «Наші люди прагнуть у Стокгольм (Лондон тощо) не тому, що там все є, а тільки для того, щоб бути оточеними шведами». Хочеться жити, а не виживати.
Я бажаю йому удачі у всьому, але мене щиро насторожує такий масовий відтік як людей талановитих, розумних та професійних, але у віці, так і вихід великої кількості розумної молоді. Вони їдуть на навчання чи роботу, і більшість не хочуть повертатися.
А з ким будувати Україну? І для кого? З ким досягати перемог? Із Зеленським, Єрмаком, Арахамією, Трухіним, Клочком, Безуглою, Тищенком, Богуцькою, Іванісовим, Юрченком та іншими маргіналами з #моносброду? З ними можна лише досягти нових висот у пробиванні дна та у генеруванні нових факапів.
З гівна та палиць надійна конструкція не будується. Це тільки Вова намагається щось ліпити з Лещенка та йому подібних. І навіть сморід його не бентежить. А для мене ситуація з масовим від'їздом наших розумних і професійних громадян з України, що продовжується і навіть наростає, стає дедалі тривожнішою. Все це наводить мене на сумні висновки, і постають запитання про те, а чи захочуть наші діти залишитися жити в Україні, яку ми сьогодні бачимо, якщо не вдасться виправити ситуацію.
Але, на жаль, однозначної позитивної відповіді я не маю, тому я продовжую намагатися змінити ситуацію. Мабуть, «Contra spem spero» — це мій сьогоднішній девіз…” — написав Борислав Береза.
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
