24 березня російський шахед влетів у центр Івано-Франківська. Загинули двоє — нацгвардієць і його донька. Вони прийшли до перинатального центру провідати дружину, яка нещодавно народила. Прийшли до нового життя — і не повернулися.
Удар пошкодив пологовий будинок — вибито близько 60 вікон. Під час тривоги персонал і пацієнти встигли евакуюватися до укриття, тому жертв серед них вдалося уникнути. Постраждали й сусідні будівлі.
Одразу ж в мережі з’явилася сторіс. Келих шампанського. І підпис російською: «Празднуем попадание по Ивано-Франковску»
Це написав Михайло Шпір. Людина, яка виросла у Франківську. Ходила тут до школи та університету. Дихала цим повітрям. Шпір — не випадковий персонаж. Це людина з біографією, яку важко назвати інакше, ніж послідовною зрадою.
Ким же треба бути, щоб святкувати обстріл пологового будинку та загибель земляка та його дитини?
Шпір працював редактором російського видання «Сноб». Балотувався до Верховної Ради від опзж. З 2021 року — москва. З 1 липня 2022 року — заступник директора департаменту в окупаційній адміністрації Херсонської області. Потім — заступник директора департаменту цифрового розвитку та масових комунікацій так званої військово-цивільної адміністрації. А з вересня 22-го — заступник окупаційного міністра.
7 червня 2023 року Івано-Франківський міський суд засудив його заочно до 10 років позбавлення волі.
Це не абстрактний колаборант десь далеко. Це — місцевий. Той, хто знає ці вулиці. І який святкує, коли по них б’є ракета.
Є речі, які важко пояснити раціонально. Можна зрозуміти людину, яку зламали. Можна — ту, яку залякали. Але як пояснити це?
Ростислав Шпук — письменник і громадський діяч — написав: «Міша Шпір. Воно виросло в селі Крихівці під Франківськом, ходило тут в школу, потім працювало журналістом і редактором журналів “Сноб” і “Золота каста”. Тепер п’є шампанське за гибель нашої дівчинки».
Є люди, які під час війни втрачають страх. Є ті, що втрачають близьких. Є ті, що втрачають дім. Михайло Шпір втратив щось інше — і зробив це задовго до війни. Добровільно. З келихом у руці.
Вирок суду — 10 років. Але є речі, які не вимірюються роками ув’язнення. Є ім’я, з яким неможливо повернутися. Є вчинок, після якого слово «земляк» вмирає.
Франківськ поховає своїх. Запам’ятає.
А Михайло Шпір залишиться тим, ким став — людиною, яка святкувала загибель дитини та обстріл пологового у своєму рідному місті. З келихом шампанського. російською мовою.
