Зарплатні їй ніхто не платив, але годували і одягали, та й спати було де. А їй більшого і не треба. Ходить, як завжди усміхнена, працює старанно, пісеньки під ніс муркоче. Так і не скажеш одразу скільки на своєму віку лиха ця жіночка мала. Та ще й через кого – через найрідніших

Україна

Маринка сама прийшла до будинку пристарілих проситись там жити. Сама навряд з її то розумом додумалась, можливо хтось добрий підказав. Просто прийняти і годувати там здорову (принаймні ніяких діагнозів у неї не було) жінку не могли. Але село на те й село. Директорка зателефонувала до кількох знайомих дізналась, долю сердешної і прийняла Маринку на роботу прибиральницею.

Так і жила Мариночка, чи то робітницею, чи то приймачкою. Зарплатні їй ніхто не платив, але годували і одягали, та й спати було де. А їй більшого і не треба. Ходить, як завжди усміхнена, працює старанно, пісеньки під ніс муркоче. Так і не скажеш одразу скільки на своєму віку лиха ця жіночка мала. Та ще й через кого – через рідню.

З бідової родини Мариночка була. Батько на колгоспі трактористом працював. Першим красенем на селі був. На людях усміхнений і завше добрий, вдома перетворювався на геть іншу людину. Свою Люську ніколи не жалів і не балував. Прийде і починає виховувати, а коли ще й трохи за комір залиє, то лиш аби не зловив бідосю…

Хто зна! Можливо саме тому такою Мариночка і з’явилась на світ. Тиха, сумирна, завжди усміхнена, але ніби не з цієї планети – говори до неї щось пояснюй, та все марно. Вона погляд у небо і ангеликів у хмарках рахує. Хоча до роботи і була вправною, та з навчанням не склалось. Так Мариночка читати писати і не навчилась. Можливо, якби мала інших батьків, то ті б її по спеціалістах возили, а так – живе, росте і слава Богу.

Відео дня:

Степан, Маринчин брат, був весь у татка: високий статний красень – душа компанії. Він після школи у місто на навчання подався, та там і залишився. Про батьків і не згадував – соромився. Переказували люди, що має дружину богачку і живе, як вареник у маслі.

Маринка ж все при батьках. А куди їй? Мама, як злягла то Маринка її і доглядала. Сусідка тітка Нюся кілька разів приходила послідкувала, ніби все й добре: годує маму з ложечки, пере у тазику речі у хаті порядок, мама чиста. Так більше ніхто і не навідувався у ту оселю. Татко хоч і у віці вже був, але знайшов собі молодицю і недужу дружину і таку ж дитину залишив без докорів сумління.

Ще й возом приїхав речі забирати. Геть штори з вікон з тією кралею зняли. Винесли з хати все дочиста. Лиш ліжко під Люською і Мариною лишили. Аби мав совість так не вчинив, але де ж там!

Втім не довге те щастя було у діда. Може покарання таке, та мав він перед кінцем таку недугу не добру, що люди дізнавшись про його стан побожно хреститись.

Люся чоловіка на кілька років пережила, проте і її не стало. Залишилась Маринка у порожньому домі геть одна, та не на довго, як виявилось…

Одного теплого сонячного ранку на подвір’я заїхала чорна іномарка. Вийшов із неї повагом Степан із якимось чоловіком. Обійшли двір, оглянули хату. Гість схвально похитав головою і чоловіки потисли одне одному руки. Степан Маринку у авто посадив і у місто до нотаріуса повіз. Жінка все ж з тією ж милою посмішкою поставила щось схоже на хрестик на якомусь папірці, їй купили морозиво і відвезли додому. А вже через тиждень геть чужі люди виставили сердешну з її подвір’я.

Через десять років за іронією долі до того ж будинку де Маринка жила, привезли й її брата. Дружина не захотіла доглядати чоловіка після того, як він з коханкою у машині не впорався з керуванням, от і віддала до найближчого будинку, де от таких приймали.

Маринка зі Степаном у одній кімнаті віка доживають. Вона його доглядає, миє і з ложечки годує. І все така ж тиха сумирна і з теплою посмішкою…

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора – заборонено.

Источник

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN