Закрадаються думки про те, що вся рідня (крім батьків і бабусі) мене використовує

Україна

Мені 25 років, і я давно вже живу окремо від батьків. З’їхала від них після першого курсу інституту, і відтоді працюю, ні від кого не залежу, і потихеньку збираю гроші на свої цілі. Є хлопець, який займає гарну посаду, і з яким ми разом живемо останні 7 місяців. Він періодично підкидає мені грошенят, і робить презенти.

Всі родичі знають про його існування. Так як ми зустрічаємося досить довго, він вже неодноразово був запрошений на наші сімейні торжества. Рідня в курсі, що він із забезпеченої сім’ї, і з великими перспективами в майбутньому. У свій час вони навіть будували мені підступи через заздрощі – двоюрідна сестра, яка все життя вважала себе першою красунею, не знаходила собі місця, коли дізналася, що мій хлопець багатший і впливовіший від її чоловіка. Навіть її мама мені потім казала, мовляв: я хочу стрибнути вище голови, і що все одно у мене не вийде уярмити такого жениха. Ми тоді з нею сильно посперечалися, і мої батьки поставили її на місце. Тепер вони з донькою обходять стороною теми, що стосуються мого особистого життя, але все одно по них видно, що вони заздрять, адже чоловік двоюрідної сестри не може виконати всі їхні забаганки.

Загалом, я помітила ось що: деякі мої родичі після знайомства з моїм коханим, стали більш привітними до мене. Я думала що це просто данина поваги, адже я на їхніх очах подорослішала, і потихеньку перетворююся на успішну, дорослу жінку, але вони спілкуються зі мною не просто так. Крім наших сімейних зборів, які зазвичай проходять вдома у бабусі, і які не прийнято пропускати, вони виходять на зв’язок зі мною тільки коли їм щось потрібно.

Дзвонять, задають кілька запитань про моє життя, і переходять до справи: «А чи не може твій Сергійко (мій коханий) підкинути нас вранці до аеропорту?», «А чи не зможеш ти позичити нам грошей?», «Дитині потрібно купувати комп’ютер, а у нас не вистачає до потрібної суми… »,«Вася закінчив технікум, і тепер шукає роботу. Можеш допомогти?» і все в цьому дусі. Я – людина чуйна, і навіть якщо не можу виконати прохання цілком, то намагаюся проявити хоч якусь участь до його проблеми. Виходить, що я майже завжди своїх родичів виручаю, а вони після цього скажуть один раз «спасибі», і пропадають. Коли не потрібна моя допомога, то вони навіть зі святами мене не вітають, якщо ми не зустрінемося в цей день особисто…

Навіть не знаю вже, що й думати. Закрадаються думки про те, що вся рідня (крім батьків і бабусі) мене використовує… Це дійсно так, чи я чіпляюся, і такі прохання з боку родичів – норма?

Фото ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN