У 1905 році Зигмунд Фрейд ввів термін “дитяча амнезія”, який описує явище, коли більшість людей не можуть згадати свої спогади з раннього дитинства. Понад сто років по тому психологи все ще намагаються зрозуміти, чому ми не можемо пригадати своє життя, коли були немовлятами або малюками.
До нещодавнього часу вчені вважали, що мозок у ранньому віці недостатньо розвинений для формування довготривалих спогадів. Проте дослідження показали, що діти віком від двох років можуть формувати спогади та пам’ятати події, що трапилися місяцями раніше, з великою деталізацією, пише The Guardian.
“Більшість дорослих не мають спогадів до двох-трьох років”, – пояснив професор Ці Ван з Корнельського університету. А до семи років спогади про дитинство зазвичай є нечіткими.
Дослідження нейрофізіолога Крістіни Альберіні з Нью-Йоркського університету, проведене на тваринах, показало, що спогади, сформовані під час дитячої амнезії, зберігаються в мозку до дорослого віку, навіть якщо вони не запам’ятовуються свідомо.
Як у тварин, так і у людей, процес формування і збереження довготривалих спогадів неможливий без участі гіпокампа – ділянки мозку, що важлива і для ранніх спогадів.
Дослідження Альберіні припускає, що дитяча амнезія пов’язана з критичним періодом розвитку гіпокампа, який під час цього етапу навчання реагує на нові досвіди. “Якщо діти вивчають складні ситуації в ранньому дитинстві, можливо, вони не пам’ятають деталей, але їхній мозок формуватиметься відповідно до цього досвіду”, – пояснила Крістіна.
Цікаво, що у новозеландських маорі перші спогади з’являються раніше, ніж у європейців – приблизно у 2,5 роки. Професорка Елейн Різ з Університету Отаго, яка досліджує автобіографічну пам’ять, зазначає, що у культурі маорі існує сильний акцент на усних традиціях, що сприяє розвитку більш багатих спогадів у дитинстві.
Різ спостерігала за групами дітей, відслідковуючи їхні спогади з дитинства до підліткового віку. Виявилось, що діти, які зростали в середовищі з багатими наративними традиціями, мали змогу згадати більш ранні і детальні спогади.
Вчені пояснюють, що пам’ять не зберігається як окремі файли на комп’ютері, а формує мережі нейронів по всьому мозку. Коли ми пригадуємо певні спогади, ці мережі активуються та зміцнюють зв’язки між нейронами. Проте, як зазначає Різ, пам’ять є пластичною: “Кожного разу, коли ви переглядаєте спогад, ви змінюєте його.”
“Повторювані пропозиції можуть спонукати людей створювати образи і формувати хибні спогади”, – додає Ван.
У опитуванні 2018 року 39% респондентів заявили, що їхні перші спогади виникли до двох років. Дослідники вважають, що такі “неймовірно ранні” спогади, як спогади про прогулянки в колясці або перший візит на пляж, швидше за все, є вигаданими і базуються на фотографіях або сімейних розповідях.
Однак, попри те, що пам’ять є пластичною, і діти більш схильні до навіювання, особливо важливі події можуть зберігатися в їхній пам’яті, кажуть експерти.
Отже, якщо наші ранні етапи життя – перше день народження, перші кроки, перша поїздка на пляж – здається, зберігаються десь у мозку, чому ми не можемо до них свідомо доступитися? – ставлять запитання дослідники.
Хоча психологи вважають, що забування може бути адаптивним, це не пояснює, чому спогади, сформовані до семирічного віку, здається, розпадаються швидше, ніж ті, що з’являються в дорослому віці.
Альберіні висуває гіпотезу, що ранні спогади можуть виконувати роль “схем”, на яких будуються спогади дорослих. Подібно до основи будинку, ці спогади залишаються прихованими, але важливими.
