Якщо б Грицеві ще хоча б рік тому сказали, що все буде ось так, то від Ганьки він втікав би гігантськими кроками. Шарахнувся він би від неї, як чорт від ладану. Оббіг би її по дузі розміром з Місяць. Не відкривав би жодного ока, аби не запалився до неї згубними почуттями. Але йому, наївному, здавалося тоді, на момент їхнього знайомства, що витягнув щасливий квиток

Україна

Останнім часом Гриць додому йти не особливо хотів. Не тягнуло його туди, а навіть навпаки. Після роботи все частіше їхав він до холостих товаришів чи навіть до батьків.

Товариші, колеги з автобази, сьорбаючи пінне, посміювалися над Грицем, давали йому глузливі і недолугі поради щодо дружини його Анни. Називали “дятлом”.

Візити до батьків додавали апатії: нескінченне їх скиглення про мізерну пенсію, здоров’я, поганий сон, дорогі ліки. І про нікудишнього сина, який одружився на сільській панянці, а зараз поводиться, як безпорадний ослик Іа. І це в тридцять п’ять років!

Їхати хотілося куди завгодно, але не додому, не в свою власну квартиру. Цей момент особливо зачіпав – він єдиний власник житлоплощі, але шлях йому туди заборонений.

Гриць відчував себе якимось бовдуром. Ніби його обікрали серед білого дня спритні жіночки. І ось він стоїть, безглуздо рот відкривши. І очі витріщає здивовано.

Квартиру цю, трикімнатну, Григорій отримав у спадок від дідуся. Облаштував там колись комфортну холостяцьку берложку. Жив і не тужив.

А зараз все – немає його берложки.

І користується нею, квартирою цієї, не він, Гриць, а хтось інший.

Квартира Грицькова була щільно окупована дружиною Ганною і її донькою Дашею.

Даша була донькою дружини від першого шлюбу. Чотирнадцять років, сімдесят кілограмів ваги. Прищі і бунт з будь-якого приводу.

Саме вони, Аня і Даша, з певного часу відлякували Грицька від рідної оселі, як вампіра молодий часник.

Якщо йому ще хоча б рік тому сказали, що все буде ось так, то від Ганьки він втікав би гігантськими кроками. Шарахнувся він би від неї, як чорт від ладану. Оббіг би її по дузі розміром з Місяць. Не відкривав би жодного ока, аби не запалився до неї згубними почуттями.

Але йому, наївному, здавалося тоді, на момент їхнього знайомства, що витягнув щасливий квиток – пишну, прекрасну жінку. При власній житлоплощі і фінансах. З уже майже дорослою донькою, яку виховували батьки Ганни десь у себе в селі.

Житлоплоща у дружина була – приватний будинок, який вона здавала сім’ї приїжджих з ближнього зарубіжжя. Гроші, виручені від здачу будинку, збирала, зберігала на картці.

Заробляла, знову ж таки, нормально. Торгувала на ринку, продавала свинину – м’ясо їй возили сільські родичі.

Ганна чудово готувала. Щоранку, ледь віддихавшись від виконання “подружнього” обов’язку, вона задавала питання: “Що бажає мій солоденький зайчик поїсти сьогодні?”. І зайчик, тобто Гриць, бажав всякого: борщу, котлет, пирогів з м’ясом, домашніх пельменів або свинячих реберець.

Ганна, ледь змахнувши піт з чола, радісно мчала тушкувати, смажити і пасерувати.

Григорій їв борщ і реберця, пив чай ​​з пирогом, сито крякав. Анька завжди сиділа в ці моменти навпаки – милувалася Грицьковою лисиною. Казала, що він просто справжній красень в такі моменти. Облизувалася на Гриця – такі фантастичні почуття він викликав у неї.

Вдома, в колишній берложці, панувала тепер тотальна чистота.

Унітаз виблискує. Постіль хрустить крохмалем. Вікна блищать. Повітря в квартирі чисте і зволожене. Пахне, як у квітучому саду.

І чисті шкарпетки Гриця парами скручені. І одяг його акуратними стопочкими.

Все з любов’ю робиться, все з повагою до господаря.

А почуття? Ганна зустрічала Гриця вечорами з роботи завжди в дуже жіночному халаті. Дуже привабливо. І відразу, Гриць навіть черевики не встигав розшнурувати, накидався на нього, як голодний на їжу.

Грицько радісно бубонів їй про “наскучалась, кицюня моя, дочекалася таточка”.

Рідко добиралися до кімнати – таке кохання божевільне було.

А їхні розмови? Гриць любив, покуштувавши борщу, важливо розповідати про свою роботу.

Як його поважають колеги, як з ним рахуються, як без нього кроку зробити бояться, поради просять і виють всім колективом, коли він на більш оплачувану посаду збирається, на іншу автобазу.

Виють хором, а директор на колінах стоїть з тугою в очах: ​​”Сидіть, Григорію Івановичу, колектив без вас як без рук”. І премію примусово виписує.

Ганна завжди уважно слухала, з розумінням кивала: цінують зайчика її, цінують Григорія Івановича.

Така ось єдність душ, взаєморозуміння і повага панували між ними. Кожен би вирішив, що Ганька, будучи нареченою, була жінкою ідеальною. Кожен би хотів її при собі для душі тримати: насолоду отримувати і турботу щодня, на першу вимогу.

Півроку вони жили в раю, в щасливому співжитті. Донька Ганни, Даша, тоді у бабусі проживала – не заважала молодим. Давала можливість матері влаштувати особисте життя.

Потім Ганна захотіла за Гриця заміж: за тридцять їй, негоже в такому підвішеному сімейний стан залишати. Батьки висловлюють невдоволення, подружки з ринку насміхаються, та й сама вона, Ганна, дискомфорт відчуває. Ніби Гриць немає до неї серйозних намірів. А жінці за тридцять хочеться стабільності, сім’ї, піклуватися про коханого чоловіка, зберігати вогнище. І якщо він, улюблений її чоловік, брати не хоче, а хоче тільки розважатися, то вона змушена переступити через своє кохання і з ним, Грицьком, розлучитися.

Хоча буде їй важко неймовірно. Уже геть переживання тиснуть. Серце її тужить, але робити нічого – як не заміж,  то розбіжаться.

І губки ображено відстовбурчені у Ганни. І очі сльозами зросилися.

Ясно, жінці треба заміж, це природно і правильно для жінки. Гриць це розумів чудово, не бовдур.

Одружуватися він, звичайно ж, не особливо хотів. Навіщо? І так само все чудово у них.

Але що робити? Звик до борщу і стрибків в панчохах біля дверей. Підсів на свинячі реберця і блискучий санфаянс.

Він щедрий – нехай буде у Ганни штамп. Коли засуджують подружки і не схвалюють батьки.

Даша, звичайно ж, після весілля до мами переїхала. Зайняла цілу кімнату. Спочатку соромилася і мишею сиділа в своєму кутку. Потім посмілішала – в холодильник лізе по двадцять разів на день, вбиральню займає часто. Подружок призводить, вони в кімнаті Дашиній гогочуть, кричать, скачуть.

Веселощі вдома, дитячий сміх і тупіт ніжок. З прибиранням матері не допомагає – ми принцеси. У магазин піти лінується. Все в телефоні своєму сидить – в школі і вдома. Їсть, спить, регоче, тупотить.

Почалися невеликі конфліктні ситуації. Як в будь-якій сім’ї. Ганна репетує на дочку Дашу: посуд хоч помий! Даша огризається: сама за своїм чоловіком мий! І мити тарілки не хоче, біжить на вулицю і дверима на прощання грюкає.

Ганна плаче, розповідає про першого чоловіка, який також нічого не робив удома, як і його донька. Спадкові ледарі на її руки.

Перший чоловік Ганни займався якимось дрібним бізнесом. Грошей платив на Дашу мало.

Увечері Даша приходить – в холодильник відразу біжить, пакетами і кришками шарудіти. І їсть вже точно не на тисячу, а на всі п’ять.

Пробував Григорій Дашу до порядку і поваги сімейної привчити. Та де там! Пасербиця заявила, що він, дядя Григорій, їй не батько. І Ганна теж тоді на нього надулася – не лізь до дитини, не народжував, не забезпечуєш. Підходу не шукаєш. Не приймаєш!

І теща навіть з села подзвонила: ластівочку НЕ ображати, Григорію. Просто так не пробачу.

Біля дверей Ганна теж більше на “зайчика» не накидалася – донька-підліток квартирою сновигає, якось незручно наскакувати.

І на ринку там з цією свининою так за день настрибаєшся, що тільки б до ліжка Ганні доповзти і забутися. Але унітаз все ще зрідка блищав, підлоги іноді сяяли, борщ був як і раніше зі шкварками. Все якось ось так і йшло, як у всіх. Але потім стало трохи гірше. Трохи побут їх став заїдати, характери трохи різні. Притирання йшло.

Даша важко переживає підлітковий вік. Ганна на ринку побивається. Григорій тяготами сімейними переймається, несе тягар відповідальності за сім’ю. Були і обтяжуючі обставини.

В одній з кімнат оселилася старша сестра Ганни, Зоя. Ця Зоя була з села. Приїхала в місто, шукати роботу, влаштовувати особисте життя. Зої було під п’ятдесят. Пом’ята мордочка, волосся сторчма, ходить в квітчастих сукнях, пахне кухнею і трохи лупою. Зоя ця приїхала всього на місяць, а живе вже цілий квартал. Роботи у неї так і не з’явилося, особистого життя теж складалося.

Цілими днями серветки і скатертини в’яже, усюди творчість своє розстеляє. Вся квартира в серветках. Ніби й не холостяцька це берложка, а жіночий будуар.

У вихідні онуків до Зої з села привозять – онуки ці бігають, лементують, чубляться між собою і з Дашею. Потім з боєм укладаються на денний сон. Тоді вдома всі ходять навшпиньки і шепочуться. Гриші телек дивитися забороняють, шикають на нього хором.

А Зоя одяг дитячий брудний, з села в кульках привезене, у ванній пере цілодобово. Пар, жар, волога. Як в пеклі якомусь.

Даша притягла зі смітника котів. Коти були дикими, полохливими, людей боялися до тремтіння. У Гриця Даша про котів навіть дозволу не запитала. А він що? Йому тільки рот відкрити – і відразу закиди. Не батько, забезпечуєш.

Коти Даринки синхронно позначали килим, лізли спати на подружнє ложе, запекло дерли дивани та крісла. З жаром вичісували бліх. Рясно мітили територію. Недобре поглядали на хазяйські чоботи. На Гриця поглядали з великою неприязню. Все це теж злегка загострювало клімат в родині, створювало деяку напругу.

Григорій Іванович додому приходив – і бігом в спальню. Туди собі борщу в мисці принесе, чаю склянку. Телевізор включить, з досадою з нього Зоїну серветку скинувши.

Двері прикриває щільно. Сідає на краєчок ліжка. Швидко їсть, згорбившись над тарілкою. Якщо хтось зайде до нього в кімнату – здригається, як Даринчині коти. Болісно реагує на шум і світло. Мало спить. Прокинеться о четвертій ранку і очима в темряві плескає.

А на початку шостої вже Зоя по квартирі сновигає – оладки на салі свої смажить, по телефону з подружками, які на коров’яче доїння йдуть, тріщить. Голосно обговорює чоловіків цих подружок, невісток їх і зятів. Про Гриця теж розповідає: Гриць те учудив, Гриць се відмочив. Регоче. Ніби він клоун, а не серйозний чоловік.

Гриць прямо в шостій на роботу вискакує. У під’їзді судорожно видихає – ніби з петлі вискочив. А Ганна загорілася новою ідеєю. Нехай би Гриць, як нормальний чоловік, Дашку її удочерив.

Колишнього чоловіка батьківства позбавити давно пора, а він, Григорій, стане татом для Даші. І будуть вони однією сім’єю. Дружною і міцною. Всі, звичайно ж, будуть Мельники. А то незручно. Сама вона, Ганна, Мельник ось, а дочка її рідна – Семенів. І все питають, а навіщо Семенів, а чому Семенів. Стоїш і виправдовуєшся перед кожним, як школярка.

Може, і погода в домі покращитися. І про нового, спільного, малюка можна буде замислюватися.

А Гриць більше чомусь нічого і не хотів.

Удочеряти Дашу не хотів.

Жити цим  кагалом не хотів.

Реберець не хотів.

Та й Ганну, якщо бути чесним, теж уже не особливо хотів.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN