– Яке весілля, ви що? – це була мама і бабуся Аліни, які йшли за ними і слухала, що ті говорять. – Навіть і не думайте собі. Аліно, я тобі що казала? Я не дозволяю тобі зустрічатись з ним

Аліна була єдиною донькою в сім’ї. Вона нерідко ночувала в бабусі, до якої зазвичай приходила після вечірок з подругами. Дівчина була вихована й інтелігентна, незважаючи на те, що слухала важку музику.

Якось поверталась з Києва до рідного міста Рівне дуже втомлена. Йшла вулицею додому і побачила, як троє хлопців гамселили одного. Аліна стояла розгублена. Вона не роздивилась їхні обличчя, адже було вже темно. З мобільного викликала швидку допомогу і побігла до хлопця.

– Ти як? – спитала вона.

– Не знаю! – відповів той, намагаючись підвестися.

– Я швидку викликала, зараз приїде. Ти як?

– Де ці троє?

– Вони втекли, мабуть подумали, що з тебе вистачить.

Приїхала швидка і хутко забрала хлопця. Аліну попросили поїхати з ними, про всяк випадок. В кареті швидкої хлопець сказав, що його звуть Паша, а ті троє— його знайомі. Він в одного з них позичав гроші, і відразу ж віддав, а вони їх витратили на чарку і забули про це. Аліна в ту мить, ще подумала, що якийсь цей хлопець занадто відвертий: або він щось приховує, або намагається влізти в довіру. Коли приїхала до лікарні, Аліна розповіла, що бачила і чула, а потім попросилась додому бо була дуже стомлена. Паша попросив у неї номер телефону. Хоч Аліні він і здавався дивакуватим, та номер дала, з думкою: „А раптом треба буде дати свідчення, або що…” .

Пізніше Паша почав дзвонити Аліні, писати повідомлення, а вона охоче відписувала, проте зустрітись не хотіла. Якось перед консультацією до екзамену вона вирішила посидіти в парку почитати білети. Заграв телефон, повідомляючи про СМС. Це був Паша, він писав про те, що сидить у парку, а неподалік знаходиться дівчина, дуже схожа на неї. Аліна обернулась і посміхнулась, побачивши знайоме обличчя. Паша підвівся і підійшов – Аліна побачила перед собою високого хлопця з великими блакитними очима і гарною посмішкою. Вони почали зустрічатись частіше і частіше.

Якось Аліна розповіла мамі про Пашу, за яких обставин вони познайомились. Вона сподівалась на підтримку, але мама не схвалила Пашу як кавалера доньки, тому попросила негайно завершити стосунки. Аліна хотіла ще сказати, що вони хочуть одружитись, але промовчала. В той момент вона подумала: або вони одружаться, не кажучи нікому, або в день весілля. Натомість Пашині батьки гарно прийняли Аліну, схвалили вибір сина.

В один із вечорів вони йшли, тримаючись за руки, говорили про проблеми, планували весілля та згадували той вечір, коли вперше зустрілися. І раптом в них за спинами почулось:

– Яке весілля, ви що? – це була мама і бабуся Аліни, які йшли за ними і слухала, що ті говорять. – Навіть і не думайте собі. Аліно, я тобі що казала? Я не дозволяю тобі зустрічатись з ним…

– Та ти на нього подивись, таке худе, бліде. Не пара він тобі…

Мама і бабця, довго на них виливали потоки різних слів, Паша намагався якось все залагодити, але його слова спрямовували проти нього ж. Аліна мовчки дивилася і підлогу, вона зовсім не хотіла нікому нічого доводити. Дівчина взяла Пашу за руку, і вони пішли собі…

– Куди пішла, ану стій!!! – лементувала мати. – Раз так, то можеш додому не приходить…Чуєш? Щоб я тебе більше не бачила.!!…

Вони йшли у невідомому напрямку і мовчали, тільки схлипи Аліни лунали у темних куточках вулиці. Вона у всьому звинувачувала себе: „Не треба було розповідати, не треба…” .

Та пройшов час, ті негаразди притупились, Паша і Аліна врешті мали одружитись. Аліна жила у новій сім’ї, у Пашиній. Його батьки охоче прийняли дівчину.

Паша довго просив Аліну відправити запрошення на весілля своїм батькам, та погодилась, але без усякого задоволення. На свято прийшла лише бабуся, яка подарувала їм квартиру. Старенька завжди хотіла жити в селі, мати господарство.

Пройшов час, щаслива молода сім’я жила гарно, сперечалися дуже рідко. А коли Паша дізнався, що його дружина при надії, то взагалі не знав, куди себе діти від щастя.

Він довго думав про свою тещу і дуже хотів помиритись, але як — не знав. В день, коли Аліна мала стати матір’ю, Паша подзвонив тещі і сказав, що вона через декілька хвилин стане бабусею… В телефоні почувся плач. Мама Аліни плакала від радості, і, переступивши через власну гордість, вона швидко приїхала до дочки. Коли Паша і теща побачились на вулиці, жінка сказала: „Не думала, що нове життя може змінити моє ставлення до нової сім’ї. До моєї нової сім’ї…” . Вона посміхнулась, і тоді все стало зрозуміло. Вона пробачила доньці і відпустила її вже з материнським благословенням.

Автор – Таня Чобода, Рівне.

За матеріалами – Провінційка.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

– Яке весілля, ви що? – це була мама і бабуся Аліни, які йшли за ними і слухала, що ті говорять. – Навіть і не думайте собі. Аліно, я тобі що казала? Я не дозволяю тобі зустрічатись з ним