Як тільки запахло весною, мені зателефонувала дружина брата мого чоловіка. Вона сказала, щоб я приїжджала в село і допомагала свекрусі на городі, або про мішки з картоплею та консервацію я можу забути. Я тоді сказала свекрусі, що брати у неї нічого більше не буду. Але вона сказала, щоб я не звертала уваги, вона поговорить з дітьми. Ми з чоловіком домовилися, що допомагатиме лише він, але, якщо мати щось буде давати, він у неї не братиме нічого. А на Великдень за столом у свекрухи зібралася вся рідня, всі на мене дивилися скоса, наче я прийшла, щоб мене лише нагодували

Життєві історії

Як тільки запахло весною, мені зателефонувала дружина брата мого чоловіка. Вона сказала, щоб я приїжджала в село і допомагала свекрусі на городі, або про мішки з картоплею та консервацію я можу забути. Я тоді сказала свекрусі, що брати у неї нічого більше не буду. Але вона сказала, щоб я не звертала уваги, вона поговорить з дітьми. Ми з чоловіком домовилися, що допомагатиме лише він, але, якщо мати щось буде давати, він у неї не братиме нічого. А на Великдень за столом у свекрухи зібралася вся рідня, всі на мене дивилися скоса, наче я прийшла, щоб мене лише нагодували

Останнім часом дружина брата мого чоловіка часто дорікає нас продуктами з городу свекрухи. Хоча пару років назад вони самі брали у матері мішки з картоплею і консервацію, але нам з чоловіком не спало на думку дорікнути їх, тому що вони брали у матері, а не у нас. Хоча в селі в городі постійно допомагали ми, а не вони.

Зараз вони переїхали жити до мами мого чоловіка і, вже перебуваючи там постійно, природно, допомагають їй і в будинку і на городі. Вона не працює на роботі, тому має час працювати вдома. Зараз вона доглядає за своєю дитиною. Ми з чоловіком працюємо обоє і в міру можливостей допомагаємо. Звичайно, виходить так, що більше допомагає чоловік, тому що у мене другий рік проблеми зі здоров’ям.

Проблема назріла ще в тому році, коли дружина брата чоловіка поскаржилася сестрі чоловіка, що, мовляв, ми не допомагаємо, а овочі-фрукти з городу постійно беремо, ще й не малі сумки. Хоча, свекруха завжди нам пропонує щось з собою взяти, самі ми у неї ніколи нічого не просимо, бо знаємо, що у них теж сім’я чималенька. Того року, коли нам запропонували, я відмовилася, сказавши, що «не хочу, щоб мені дорікали». Свекруха трохи засмутилася, а потім сказала мені не звертати уваги, а з ними поговорила.

А в цьому році все знову – причому я тільки приїхала з лікування – вона у чоловіка питає:

– А Галина буде нам в цьому році допомагати?

Хочу ще додати, що у мене є моя дача, на яку я ніяк не можу потрапити: варто було нам заїкнутися про те, що на вихідних ми їдемо туди, дзвонила зовиця і мало не кричала:

– Яка ще дача? Їдьте швидше сюди, тут матері теж потрібно допомагати, город вже заріс бур’янами!

В цьому році, ми з татом вирішили, що я дачею не займаюся, а їжджу туди на відпочинок, тому що фахівці заборонили мені фізичну працю, а з чоловіком – що допомагати він по можливості матері буде, а брати у неї нічого не буде, щоб нікого не образити.

А дружина брата вирішила по-іншому. Їй спало на думку, що я повинна бути нянею для її дитини, раз на городі не допомагатиму, приїжджаючи після роботи і на своїх вихідних. Це її умови, якщо ми все ж будемо брати овочі-фрукти.

Мене такий стан справ не влаштовує, щоб моїм життям хтось розпоряджався: по-перше, я не вмію поводитися з маленькими новонародженими дітьми, по-друге, я приїжджаю з роботи і елементарно хочу відпочити, а по-третє, мене ніхто не збирається запитувати, чи зручно мені приїхати, чи ні, чи є у мене справи, чи ні. Я не проти, але коли це погоджено заздалегідь зі мною, наприклад, 2 рази на тиждень, але не кожен же день! З таким ставленням, мені легше піти на ринок і купити ці овочі, які мені потрібні, аби лише не дорікав ніхто.

А найприкріше в цій ситуації, що це у неї таке відношення тільки до нас, у нас повно інших родичів, які або сидять вдома, або працюють позмінно, які вміють поводитися з дітьми, фізично здорові, у яких є і час і бажання – вони теж беруть ці продукти і з них ніхто допомоги не потребує. Чому саме до мене таке ставлення?

Це я одна така везуча? Або з паршивої вівці хоч вовни жмут? І що мені тепер з усім цим робити? Я не хочу сваритися з ріднею свого чоловіка, тим паче моя свекруха – дуже добра та розуміюча людина. Але виходить якось не гарно, не допомагаємо – я погана, і допомагаємо – всеодно, я якась не така. Сумно мені з того, навіть не знаю, як спілкуватися з ріднею чоловіка. Коли на свята збираємося за одним столом, всі мене сприймають, наче я приїхала, щоб мене нагодували тут, хоча завжди стараюся щось купити на святковий стіл, не менше за інших. Та й гостинці їм привожу постійно, хоча ми живемо не багато і мені ті гроші відкладати потрібно, але в хату ніколи не входжу з порожніми руками.  Добре, хоч чоловік мене в цьому розуміє та підтримує, але все одно смуток на душі.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Як тільки запахло весною, мені зателефонувала дружина брата мого чоловіка. Вона сказала, щоб я приїжджала в село і допомагала свекрусі на городі, або про мішки з картоплею та консервацію я можу забути. Я тоді сказала свекрусі, що брати у неї нічого більше не буду. Але вона сказала, щоб я не звертала уваги, вона поговорить з дітьми. Ми з чоловіком домовилися, що допомагатиме лише він, але, якщо мати щось буде давати, він у неї не братиме нічого. А на Великдень за столом у свекрухи зібралася вся рідня, всі на мене дивилися скоса, наче я прийшла, щоб мене лише нагодували