Я їм спеціально нічого не кажу і завжди погоджуюся допомогти. Мені незручно відмовляти, адже вони мої діти, а це – рідні внуки. Але вони ж і самі могли б здогадатися. Вони ж знають, що я нездорова. Хіба їм не шкода мене?

Україна

Мені 61 рік, я пенсіонер. У мене дві прекрасні доньки і троє чудових онуків. Я дуже люблю їх, і допомагаю по можливості. Але останнім часом у мене трохи погіршилося здоров’я. Вік дає знати про себе! Не те що б я скаржилася, але якісь незручності є. Справа в тому, що мої дочки дуже часто залишають на мене своїх дітей. Буквально щодня. Вони просто відводять їх в садок і школу, а після – їх забираю я. До самого вечора троє онуків повністю на мені! Я розумію, що діти працюють і все таке, але я ж уже в віці! Мені важко справлятися з трьома активними малими, так як я вже не така активна, як раніше! Мені просто не вистачає сил, враховуючи вік і всі мої недуги!

Ось тільки уявіть, я проводжу з ними по 4-5 годин, і на мені все – погодувати, пограти, зробити уроки. І так кожного дня! Ще й у вихідні можуть спихнути онуків на мене! Самі розважатися кудись йдуть, а мені дітей залишать! Я не проти допомагати їм, але не кожен же день! Я нездорова людина, пенсіонер, і мені потрібен відпочинок! А який відпочинок може бути з трьома онуками? Вони ж постійно смикають мене, їм потрібен догляд і так далі. То одне треба зробити, то інше. Навіть присісти ніколи! Яке здоров’я тут може бути! Голова обертом від шуму і гаму! Діти носяться по дому, а у мене ноги підкошуються від утоми! Я не можу дочекатися, коли вже доньки їх заберуть від мене, так втомлююся!

Загалом, внуки вимотують мене до останньої краплі! Так важко справлятися з ними останнім часом! Я не молодію, а діти все навантажують мене! Якби мені дозволяло здоров’я, я б із задоволенням сиділа з онуками. А так, мені важко справлятися з ними. Мені б полежати спокійно, а тут знову онуки приходять! Гаразд би, якщо б один, але ж їх троє! І кожному піднеси, прибери, помий. Цілий вечір кручусь біля них!

Мої доньки нібито не розуміють, що мені важко! Я їм спеціально нічого не кажу і завжди погоджуюся допомогти. Мені незручно відмовляти, адже вони мої діти, а це – рідні внуки. Але вони ж і самі могли б здогадатися. Вони ж знають, що я нездорова. Хіба їм не шкода мене? Як так можна з матір’ю? Я завжди думала, що вони будуть допомагати мені в старості. А зараз виходить так, що це я допомагаю їм! Де ж їх повага до літньої матері? Чому вони не піклуються про мене? Навіщо віддають мені онуків щодня? Невже важко найняти няню.

Сусідки мене підтримують повністю і жаліють. Вони моя єдина віддушина. Поговорю, пожаліюсь і легше на душі стає. Кожна радить прямо сказати, а одна так і взагалі заявила, що я не хороша мама і так з дітьми не можна. Це я не хороша, а? Та я лягаю біля онуків. А те, що можу пожалітись інколи так то лиш знайомим і перевіреним роками подругам.

Не знаю, що й робити. Онуків я люблю, та й діти грошей за їх догляд платять, як і домовлялись, але відчуваю, що довго так просто не протягну.

З листа Марини Семенівни.

Передрук заборонено.

Головна картинка – pexels.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN