Після того, як я народила нашу маленьку донечку, моє життя змінилося на 180 градусів. Весь мій день – це нескінченна низка годувань, змін підгузків, колисань і намагань знайти хоч хвилинку для себе. А Коля, здається, зовсім не розуміє, що мені потрібна його допомога.
Кілька днів тому я, як завжди, намагалася вкласти малу спати. Вона була неспокійна, плакала, а я вже не знала, що робити. Коли Коля повернувся з роботи, він одразу втупився у телевізор.
– Олексію, можеш, будь ласка, трохи потримати малу? – попросила я.
– Я дуже втомлений, Катю, – сказав він. – На роботі був важкий день.
– Ти думаєш, у мене тут курорт? – не стрималася я. – Вона цілий день плаче, я не маю часу навіть поїсти чи відпочити.
– Я розумію, але ти ж вдома. Мені треба відпочити після роботи.
– Я працюю не менше за тебе, якщо не більше.
– Ти перебільшуєш, Катю. Я теж втомлююся, – відповів чоловік.
– Втомлюєшся? Ти просто не розумієш, як це – бути тут весь день самій.
– Ти маєш навчитися справлятися сама. Я працюю, щоб ми могли жити, щоб у нас було все необхідне, – він навіть не дивився на мене.
– Це несправедливо, – я відчула, як сльози починають котитися по щоках. – Мені потрібна твоя допомога.
Він мовчав, дивлячись на екран телевізора. Це мовчання вбивало мене. Я відчула, що моя остання надія на його підтримку зникає.
– Ти не розумієш:я така втомлена, що навіть не пам’ятаю, коли востаннє нормально спала.
– Я роблю все, що можу, Катю – нарешті сказав він, але я не чула в його словах співчуття.
– Все, що можеш? Ти навіть не спробував допомогти. Просто прийти додому і лягти на диван – це не допомога.
– Я теж людина, я маю право на відпочинок, – відповів чоловік.
– А я? Я що, не людина? Чи моє право на відпочинок зникло, коли я стала матір’ю? – мої слова були повні розпачу.
– Може, ти маєш знайти якусь допомогу, якщо сама не справляєшся, – його слова були, як удар ножем.
– Допомогу? Тобто ти не готовий мені допомагати? Ти хочеш, щоб я найняла когось замість тебе? – я не могла повірити своїм вухам.
– Я просто кажу, що не можу бути тут завжди, – сказав він, підвищуючи голос. – Теж маю свої обов’язки.
– Обов’язки? А моя дитина – це що, не обов’язок? Це взагалі-то наше дитя, Миколо! – кричала я.
Маленька почала плакати ще голосніше, і я зрозуміла, що скандал не допоможе.
– Якщо ти не готовий бути частиною нашої родини, тоді я не знаю, що нам робити далі, – сказала наостанок, підводячись з-за столу. – Але я не можу більше жити так. Мені потрібен партнер, а не ще одна дитина, за якою треба доглядати.
Взяла маленьку на руки, намагаючись заспокоїти, і вийшла з кімнати. Сльози продовжували текти, а серце билося від болю і безнадії.
Потім мені телефонувала свекруха та вигороджувала свого сина. Казала, що він спину гне заради нас з дочкою, а я ще щось від нього вимагаю. Слухати того навіть не хотіла, тому скинула від неї дзвінок.
Ніколи б не подумала, що наше життя так зміниться після народження дитини. Усе це тисне на мене, а Колі байдуже. Взагалі не знаю, чи потрібен мені такий чоловік.
AnnaSk
Копіювати
