Днями я вирішила провідати онуку, зібралась до невістки зайти. Та донька якраз попросила мене з сином посидіти. Йому вже 5 років, ходить в садок. Та напередодні в нього почався нежить, висока температура піднялась, тож довелося його дома залишити. А у Інночки така робота, що мусить бути. Тому я й взяла Захарчика до себе, і вже разом з ним до невістки пішла.
– Я так за онукою скучила. Ми до вас! – сказала я радісно на порозі.
– А хіба Захарко не хворий. Інна вчора писала, що температура 39 була.
– Та то не серйозно. Ти ж знаєш, як воно у дітей.
– Чи ви геть розум втратили. В мене донечці пів року. Куди до неї хворого?
– Та не перебільшуй, нічого не станеться. Сьогодні температури не було.
– Ага, лиш шмарклі, бачу, до пояса.
– Ну, куди я мала його діти. Не могла ж відмовити.
– То й сиділи б з ним вдома.
– Але ж ти казала, що до лікаря маєш йти.
– Краще я не піду нікуди! Ніж моя дитина захворіє!
– І ти що мене до рідної онуки не пустиш?
– Звісно, не пущу. І цього тижня не приходьте. Я маю переконатися, що ви не заразилися.
– Ну, ти геть схиблена. Хто так робить?
Уявляєте, вона мене не пустила. Виставила з дитиною за двері. Це вже параноя, як на мене. Коли в мене діти малі були, я б нізащо так не вчинила. А ви що про це думаєте?
IrynaS
