Я хочу сучасне весілля: модна сукня, ресторан, голубів, ведучого з розважальною програмою. Мої ж батьки вважають, що це марнотратство. Вони вже досить зрілі люди, їм обом уже під 50, і думають, що весілля повинно бути, як колись у них: у їдальні з паперовими плакатами і з тамадою дядьком Василем

Україна

Іноді від сорому за батька з матір’ю, просто не знаходжу собі місця. Невже я – єдина донька не заслужила того, чого хочу один раз в житті?

Кожна дівчина ще з дитинства мріє про пишне весілля з розмахом і білу сукню. Звичайно ж, я теж мріяла, але збутися цьому, мабуть, не судилося. Мої цілком забезпечені батьки категорично не хочуть допомогти нам в організації весілля. А про причини я розповім трохи докладніше.

Причина перша. Їм не подобається наречений.

Чесно кажучи, їм би ніхто не сподобався. У тата східне коріння в роду, він взагалі думав, що сам вибере мені нареченого, але не ті часи, як ви знаєте. І взагалі він вважає професію мого коханого нікудишньою: програміст. Типу, ну що це за чоловіча робота – сидіти як білоручка і клацати по клавіатурі. На його думку, чоловік повинен будувати, копати тощо. Їм не зрозуміти, що така професія приносить хороший дохід.

Причина друга. Ми давно спільно живемо.

З цього приводу найбільше злився батько – знову ж таки, східні корені не дають спокою. Але ми ж сучасні люди, і це нормально, що перед першим серйозним кроком в житті треба один одного перевірити. Ми з чоловіком вже два роки орендуємо квартиру, і я вже давно його називаю своїм законним чоловіком. Тому тато і сказав – яке вам весілля: йдіть, розпишіться тихенько та й по всьому. Чисто для формальності.

Причина третя. Їм не подобається сама концепція весілля.

Я хочу сучасне весілля: модна сукня, ресторан, голубів, ведучого з розважальною програмою. Мої ж батьки вважають, що це марнотратство. Вони вже досить зрілі люди, їм обом уже під 50, і думають, що весілля повинно бути, як колись у них: у їдальні з паперовими плакатами і з тамадою дядьком Василем під народні мотиви. А мама взагалі шила костюм у кравчині. Але ж це ж взагалі минуле століття!

Ось ці три основні причини. Мені прикро: я у них єдина дочка (хоча у тата є діти від першого шлюбу, але він з ними майже не жив). Невже я не заслужила того, чого хочу один раз в житті? Тим більше їм фінанси дозволяють зробити це повністю, але вони сказали, що і копійки не дадуть на весілля.

Ми, звичайно, могли б взяти кредит, але це була б дуже нерозумно. День потанцювати, а потім роками з відсотками платити. Ось і мої свекри вважають так само. Вони хоч і небагаті, але все ж через усіх сил намагаються нам фінансово допомогти в організації. Але і, звичайно ж, не без нашої участі. Чоловік вже купив нам каблучки і ​​замовив мені білу сукню з фатою.

У свекрухи сестра працює в хорошому ресторані, тому для банкету нам зробили хороші знижки. Але все одно, більше ніж на 20 осіб ми всі разом не потягнемо. Виключили дрібниці: лімузин, голубів, фотографа. Ведучий буде молодий і недосвідчений хлопець, але він пообіцяв, що не підведе нас.

Ох не так я своє весілля уявляла, сподіваючись на своїх батьків, ох не так! У нас тільки рідні навколо 12 осіб, а якщо включити нас, то друзів можна запросити тільки 6 людей (з них двоє свідків)! А їх у нас багато! Половина образяться, звичайно. До весілля залишається два тижні, а дива не відбувається, адже слово моїх батьків – кремінь! Але найсмішніше, що на святкування вони теж збираються. Їм самим не соромно? До речі, навіть з моїми свекрами батьки не можуть знайти спільну мову. Вважають їх приземленими.

Іноді так мене тяготить сором за батька з матір’ю, що просто не знаходжу в собі сили. Свекруха сяде поруч, обійме мене і заспокоює: «Нічого, люба, витримаємо: відгуляємо, розплатимося, все буде нормально!». І чоловік шкодує, підбадьорює. Але я ж розумію, що це несправедливо! Друзі кажуть: так зменш ти апетит, давай організуй весілля на турбазі, на зимовій природі. А я такого не хочу, адже мріяла я не про це!

До речі, другий день весілля чисто з друзями дійсно намічений на дачі у свідка. Прийде той, хто не ображений буде, що на торжество не запросили. Але розуміє все ж більшість. Чесно кажучи, мені б хотілося так само вчинити з моїми батьками – не запрошувати їх взагалі. Боюся, що висловлю на банкеті все те, що про них думаю. Загалом, замість радісних турбот у мене одні сльози.

Фото ілюстративне.


Источник

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN