Спецпосланець Трампа Стів Віткофф прилетів до Москви. І в цей же час Путін терміново викликає Лукашенка до себе на килим
Запрошення надійшло два дні тому — якраз після завершення американсько-українських переговорів. Примітно так само, що попередній візит був ще до «виборів 2025» року. Тобто Москва демонструвала прохолодне ставлення до людини, яка заявила про початок свого нового терміну президентства в Білорусі.
До описаного набору фактів можна додати ще кілька тез, які свідчать про те, що Москва обирає місце і час виходячи зі своїх завдань:
— Прессекретар Путіна і представники МЗС Російської Федерації вже заявили, що Путін, найімовірніше, озвучить свою позицію щодо входу в перемир’я російсько-української війни саме на пресконференції з Лукашенком.
— Візит «першої особи» може стати приводом для раптової «зайнятості» ключових переговірників в оточенні Путіна. Тобто Віткоффу, можливо, доведеться «почекати», а про вимоги РФ він дізнається буквально за кілька хвилин до зустрічі — з трансляції брифінгу Путіна та Лукашенка.
— Пєсков заявив, що на Лукашенка очікують «дуже-дуже субстантивні переговори».
Виникає природне запитання про мету і характер цього візиту.
І я тут бачу відразу три ключові напрями. Кожен з яких має можливий результат у сфері реалізації політичних завдань Кремля на найближчий час. Почати варто з далеких від внутрішньобілоруських тем:
Китайський фактор. Олександром Лукашенком і його найближчим оточенням ще на початку 2025 року було анонсовано офіційний візит до Пекіна, який поки що не відбувся. І якщо перше перенесення було зумовлене об’єктивними причинами (скажімо так, показаннями медиків), то відсутність інформації про запрошення до Піднебесної впродовж усього лютого та першої декади березня може свідчити про чергову спробу офіційного Мінська саботувати виконання умовного «домашнього завдання» від Пекіна. Хоча, заради справедливості, деякі зрушення є. Нехай і з запізненням, але проведено ротацію уряду. Де прем’єром стала людина, старт кар’єри якої можна пов’язати з негласною підтримкою «земляка» від покійного міністра закордонних справ Володимира Макея.
Крім того, візит Лукашенка до Москви до візиту в Пекін є демонстрацією пріоритетності відносин. Примітно, що Сі мав намір грати в ту саму гру — запросити Лукашенка до Пекіна ще до «виборів 2025». Тобто, продемонструвати свій інтерес і його присутність у Білорусі. На цьому тлі для Кремля вкрай важливо укласти низку угод з Олександром Лукашенком, які можуть стати проблемою в білорусько-китайських відносинах. Наприклад, такими можуть бути угоди про поглиблення співпраці митних органів. Своєчасно, з огляду на те, що РФ останні місяці починає затримувати транзит низки китайських товарів. Підключення до схеми Білорусі не стільки важливе з практичного погляду (вагони все одно йдуть через РФ), як із політичного. Адже факт затримання з надуманої причини хоча б одного вантажу — вже проблема для Мінська.
Другий напрям — політичний. Путін вкотре може використати Лукашенка як опудало для країн ЄС і США. Наприклад, риторикою про розміщення ядерної зброї, виставленням вимог про «роззброєння НАТО» тощо. А це чутливі теми для Китаю (особливо ядерна зброя).
Американський фактор. Спроби офіційного Мінська знайти точки дотику США, особливо активність, що виходить за межі узгоджених із Москвою напрямів, лякає Володимира Путіна. Включення Сполучених Штатів Америки до білоруського порядку денного, поряд з уже зафіксованим інтересом і Китаю, може створити конфігурацію, за якої Росія ризикує втратити у впливі на Білорусь. Аж до умовного «узбецького» або «азербайджанського» кейсів. Тому для Кремля вкрай важливо продемонструвати повну залежність Лукашенка. Бажано у зв’язці з приниженням представника Трампа.
Саме тому зустріч Путіна з Лукашенком, найімовірніше, буде причиною затримки зустрічі Стіва Віткоффа зі своїми російськими візаві. Американського посланника змусять почекати, не конкретизуючи терміни очікування. При цьому нові ввідні у вигляді «побажань» Кремля щодо умов перемир’я, будуть озвучені за кілька хвилин до початку російсько-американської зустрічі.
Другий напрям, за яким буде тиснути — синхронізація зовнішньої політики на американському напрямку. І тут, як сказано вище, Лукашенка можуть просто використати для озвучування низки тез, неприємних (або образливих) для Трампа. Путін виходить «ні до чого», а можливі контакти (і домовленості) Мінська та Вашингтона щонайменше відкладаються.
Є й важлива як для США, так і для КНР тема — калійні добрива. На перший погляд, суто економічне питання. Але нещодавно я вже робив тематичний огляд: РФ втрачала частку світового ринку, але після 2022 року (в межах зернової угоди) домоглася умов, коли російський калій не під санкціями, а білоруський — під. Що давало змогу тиснути на Мінськ з метою контролю його експорту (або об’єднання активів). Це давало б Москві можливість контролю 40% світового ринку добрив. Але Мінськ, у межах діалогу зі США, може запропонувати до розробки потужності, які поки що простоюють (але готові до роботи), наприклад, «Славкалія» — активу, яким до кінця 2024 року володів Михайло Гуцерієв. Цю ж пропозицію — увійти в капітал — Мінськ може зробити і для Китаю.
Друга опція — СП зі спільного збуту добрив. У разі такої угоди, особливо в разі приєднання до неї Китаю, Росія втрачає можливості визначати ціни на світовому ринку калійних добрив. А також втрачає можливість використовувати тему добрив для просування своїх інтересів у державах Африки. І зрештою за такої угоди для Сполучених Штатів Америки буде безглуздо продовжувати режим виключення із санкцій для російських добрив. Тобто General License #6 стає предметом шантажу Москви з боку Вашингтона. У разі ж якщо Російська Федерація отримує контроль над білоруською калійною галуззю, Кремль де факто управляє 40% світового ринку. Звісно, Лукашенко чинитиме опір такому варіанту. Питання лише в тому, наскільки вистачить у нього сил. А показове втягування Олександра Лукашенка в риторику щодо російсько-української війни та форматів мирних переговорів, що супроводжується різкою та грубою риторикою щодо США і європейських країн, істотно ускладнить можливості офіційного Мінська з проведення самостійної політики як на західному, так і на східному напрямках.
Вирішення власне білорусько-російських питань. У цьому зацікавлений Лукашенко, у цьому зацікавлений і Путін. Насамперед ідеться про підписання документів, які ще більше прив’язують білоруську економіку до російської. Для Олександра Лукашенка — це надія зберегти обсяги попиту на російському ринку в умовах політики бюджетної економії в самій Російській Федерації. Для Володимира Путіна це можливість не дозволити офіційному Мінську ефективно намагатися шукати балансири російського економічного впливу.
І, нарешті, питання кадрової політики в Республіці Білорусь. Низка останніх призначень в уряді явно не викликає захоплення в Кремлі. Як і поступова втрата впливу «силовим блоком» на процеси всередині країни. Відповідно є сенс тиснути на Лукашенка для корекції кадрових призначень відповідно до інтересів Путіна.
В іншому хід візиту можна буде назвати черговим. Обмін запевнень вічної любові, низка підписаних, але не ратифікованих документів, одкровення про необхідність побудови нового світоустрою. Для Кремля головне продемонструвати що Білорусь безповоротно перебуває в його орбіті впливу. Для Лукашенка — не посваритися з Путіним і залишити собі можливості самостійного пошуку рішень на білорусько-американському і білоруському Китаї білорусько-китайському напрямку.