Вслід за Мазур. Ще одна зірка “ТСН” заявила про діагноз рак

Когда мне было 10-11 лет, отец взял меня с собой в своих товарищей домой переписывать музыку., — так начинает свою заметку о страшном диагнозе журналист ТСН Олег Тудан.

Коли мені було десь 10-11 років, батько взяв мене з собою до своїх товаришів додому переписувати музику., – так розпочинає свій допис про страшний діагноз журналіст ТСН Олег Тудан.

Deep Purple, Queen, Led Zeppelin та інших “монстрів року” вони перезаписували з CD-дисків на звичайні касети – таке собі “побутове піратство” кінця 90-х… Процес запису розтягнувся на цілий день, і я, малий, на відміну від старших дуже швидко втратив цікавість до усіх цих гітарних програшів, соло на барабанах та інших “стейрвей ту хевен”. Знудившись остаточно, я витягнув з книжної полиці навмання щось доволі товсте та почав читати.

Зараз я вже не пригадаю ані автора книжки, ані приблизного сюжету – лише пам’ятаю, що це був роман жахів, доволі міцно написаний – настільки, що коли пізно увечері процес перезапису десятків альбомів у старших закінчився, я якраз перегорнув останню сторінку книжки. На жаль, я так і не запам’ятав автора (Кінг? Кунц? Баркер?), зате прекрасно пам’ятаю початок роману: головний герой їде пустельним американським шосе та грає сам з собою в невеселу гру – перераховує речі, заради яких йому ще є сенс лишатись живим. Мексиканська їжа. Супербоул. Пісні Леонарда Коена. Шум океану. Список у книзі продовжувався ще чимось, але і цього я не запам’ятав. Єдине що лишилось – відтоді час від часу я сам граю з собою в цю невеселу гру.

З віком на власний подив виявилось, що список за двадцять років не сильно змінився. Мабуть, так і є – ми, наші смаки формуються до 20-річного віку, потім лиш іноді доповнюючись новими враженнями (або гірким досвідом). Залишається та сама мексиканська кухня, дербі “Динамо-Шахтар” та платівки гурту Death in Rome. З віком – це якщо пощастить – додасться почуття (взаємної) дружби. Якщо пощастить ще більше – почуття (взаємного) кохання. Тоді, зрештою, здається, що ти виграв у долі в цю невеселу гру.

Утім, увесь цей список інколи може здаватись маловажливим, коли приходить біль. Біль фізична, настільки сильна, що єдине чого хочеш – аби вона нарешті припинилась, без різниці яким чином і якою ціною.

Уперше я відчув це навесні 2017-го року – коли якимось чином мені вистачило сил самотужки приїхати на МРТ легень в приватну клініку за кермом власного авто, а вже звідти в обласну лікарню мене везли напівживого лікарі. До того моменту я вже не спав понад тиждень – сильні болі в спині просто зводили з розуму, і ніщо не допомагало їх зменшити. Вже пізніше, коли мене перевели в Інститут Раку та поставили діагноз – рак нижньої третини стравоходу та перфорація стравоходу – біль став моїм постійним супутником. Поки лікарі збирали консиліуми і радились, як мене лікувати, мене з розуму зводив біль в спині. Особливо сильним він ставав надвечір кожного дня. Попри солідну дозу знеболювального, спина починала боліти, як тільки медсестри закінчували свій обхід.

Через сильний, просто пекельний біль я не міг спати, не міг сидіти, не міг лежати – просто змінював позу щохвилини і чекав, поки настане ранок. Лише тоді, десь годині о шостій, біль потрохи відступав, і лиш я збирався хоч трохи зімкнути очі, починався обхід та медичні процедури. Таким чином я прожив два місяці, аж поки мені не зробили операцію, вирізавши чималий шмат мене разом з пухлиною. Потім прийшов інший біль, післяопераційний, не менш сильний, місцями більш неприємний, але він ніс надію, що усе позаду, що те, що не вбило, зробить тебе сильнішим.

Насправді, ні. Сильнішим я не став точно. А от біль, програвши тоді, тріумфально повернувся через три роки. І точно як тоді – нічого не може його зменшити, звужуючи список у грі “Заради чого тобі лишатись живим?” до одного пункту: “Заради того, аби біль пішов”.

На початку цього року в мене

Діагноз — рак. Повернення
діагностували рецидив – новоутворення навколо черевного стовпа, яке лікарі не схиляються оперувати, натомість цілий місяць радіотерапії та “хімії” зупинив ріст, але не зменшив розмір самого новоутворення. Насправді, спина ж почала боліти ще навесні минулого року. Біль невпинно, але потрохи переходив з розряду “маленької неприємності” в “постійну докучливу проблему”. Спочатку допомагали звичайні знеболювальні, щоправда, недовго. Взимку впоратись з болями допомагав рецептурний препарат “Налбуфін” – зрештою, організм звик і до нього. Коли кількість уколів сягнула 10 на добу (за “норми” 1 раз не більше трьох днів поспіль), довелось перейти на “Трамадол”.

Біль, щоправда, легшим майже не став.
Реквізити для допомоги:
картка Приватбанку

5167 9856 6001 5389

Тудан Олег Васильович

джерело

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Вслід за Мазур. Ще одна зірка “ТСН” заявила про діагноз рак