Дружина захисника каже: щодня згадує усмішку, ніжний погляд та щемливі повідомлення коханого.
Ігор Власов із Костянтинівки працював у Державному архіві Донецької області. З 2014 року займався збором інформації про російськоукраїнську війну. Мав багато друзів та знайомих, завжди був у центрі уваги. Дуже любив свою родину, а особливо маленького племінника Артема, якому згодом став хрещеним батьком. Отримавши повістку, без вагань став на захист Батьківщини.
“Не було такого дня, коли б не згадувала про Ігоря — його усмішку, ніжний погляд, щемливі повідомлення. Після загибелі коханого минув рік. Але я досі не можуть усвідомити, що його нема, — зауважує дружина воїна Яна Власова. — Ігор змалку захоплювався комп’ютерними іграми та інформаційними технологіями. Після школи навчався в місцевому коледжі на гідромеліоратора. А вищу освіту здобув у Бахмутському навчально-науковому професійно-педагогічному інституті Української інженерно-педагогічної академії”.
Із майбутньою дружиною Ігор Власов познайомився у 2009 році. Яна теж була родом з Костянтинівки. Почуття спалахнули майже відразу, але згодом молоді люди майже на два роки перервали спілкування. Та знову зустрівшись у 2011-му, більше не розлучались.
“Коханий, як і я, працював у Державному архіві Донецької області. Займався збором інформації про російсько-українську війну, зокрема оцифровував та оприлюднював на вебсайті архіву документи фондів, допомагав людям знаходити потрібну інформацію, — розповідає співрозмовниця. — Через рік його призначили відповідальним за охорону праці. У 2021-му ми побралися. Знаєте, це були найкращі роки мого життя. Чоловік був дуже турботливий, надійний, світлий. Ми любили проводити час біля Азовського моря. Мали багато планів, зокрема хотіли побувати в Барселоні. І мріяли про донечку. Але…”
У березні 2022 року разом з сім’єю Ігор Власов переїхав до Дніпра і дистанційно далі працював в архіві. Через рік отримав повістку. “Коханий служив на посаді інструктора у 138-му навчальному батальйоні матеріального забезпечення ЗСУ. Мав позивний “Осло”. Швидко навчався та опановував нові навички, був авторитетний серед побратимів. Згодом йому дали звання молодшого сержанта, — додає дружина. — Наприкінці січня 2024-го підрозділ направили на Донеччину”.
Того дня боєць разом із побратимами утримував позиції в селі Іванівське, що під Бахмутом. “Вороги нещадно їх обстрілювали, чоловік був контужений, — каже Яна Власова. — Під час евакуації їхню групу накрили артилерією. Коли обстріл закінчився, Ігор побачив, що лежить загиблий інструктор із сусідньої роти, й рушив до нього. І в цей момент російський fpv-дрон скинув вибухівку. Сталось це в ніч з 8 на 9 лютого. Тільки через три дні тіло коханого побратими змогли забрати з поля бою”.
Поховали 31-річного воїна у Дніпрі — на Алеї Героїв Краснопільського військового кладовища.
