Віталій потай ревнував Аліну і якось врешті запитав кохану про те, що, напевне, Арсен небайдужий і до неї?

Україна

У студентській аудиторії було гамірно, хоч лекція мала ось-ось розпочатися. Віталій нервував: зиркав то на мобільний, то на  двері. Хлопець з нетерпінням очікував Аліну, яка чомусь запізнювалася. І ось вона, його красуня. Прибігла розчервоніла, особливо гарна. Та ще й із незнайомцем, який шукав очима місце, аби присісти.

Віталій не зводив очей з коханої. Не міг дочекатися перерви, щоб запитати Аліну, хто цей новачок, який увійшов разом з нею в аудиторію, пише газета “Наш День“.

– Він дорогою наздогнав мене, сказав, що заздалегідь не ознайомився з розкладом. Мабуть, зрадів, дізнавшись від мене, що буде навчатися в нашій групі. Він перевівся до нас з якогось іншого вузу, мовляв, він престижніший і додому ближче, – розповіла захоплено Аліна.

Студентські дні минали весело – від сесії до сесії. Віталій, осяяний юначою любов’ю, малював із зірок образ Аліни, задля неї ладен був іти на край світу.

Відео дня:

Арсен, новачок, дуже швидко прижився у групі, знаходив спільну мову із викладачами, і зі студентами. Однак з часом усі переконувалися, що він був хвалькуватим, дещо зверхнім, а ще неабияким залицяльником. Не одна дівчина сохла за ним – Арсен був високим, спортивної статури, зі смоляними очима.

Віталій потай ревнував Аліну і якось врешті запитав кохану про те, що, напевне, Арсен небайдужий і до неї? Адже присилає різні есемески, й очі зайчиками скачуть, коли дивиться на Аліну. Дівчина відмовчалася, та після таких запитань довго не могла заснути: слова коханого чи то докором були, чи засторогою не зробити помилки. Такі припущення чомусь насторожували дівчину.

І переконувала сама себе: вона ж кохає тільки Віталія…

Напередодні нового навчального року хлопець прийшов на побачення з квітами, але дещо засмучений. Зізнався, що мусить перервати навчання, мамі на опeрацію потрібні гроші – вона ж у нього одна. Тож вирішив поїхати за кордон на роботу бодай на кілька місяців.

– Ти ж дочекаєшся мене, правда, любове моя? – Віталій ніжно пригорнув дівчину.

Сумом віяло в аудиторіях, у гуртожитку. Подруги намагалися розвіяти тугу, самотність Аліни. Та й Арсен усе частіше з’являвся поруч. Дещо призабутими ставали телефонні дзвінки Віталія з-за кордону. Життя дівчини продовжувалося в іншому форматі – душу Аліни вже зігрівав Арсен. Почуття розвивалися стрімко і закінчилися печаткою у паспортах.

Студентська сім’я, звісно, переживала нестатки. Відчутної допомоги від батьків не одержували, довелося долати труднощі самим. Арсен залишив виш, однак постійної роботи не знайшов.

Пропадав у якихось сумнівних компаніях, інколи – за чаркою. Траплялося – шукав втіхи і з дівчатами. Інколи – вдома
не ночував.

Така поведінка насторожувала молоду дружину. Аліна часто плакала, картала себе: як могла вона купитися на красиві слова тепер уже свого чоловіка? Не могла простити собі, що зрадила Віталія.

Минав час, а проблем між молодятами тільки більшало. Якось на порозі їхньої гуртожитської кімнати стала подруга Аліни –Людмила. Власне, вони уже давно не підтримували довірливих стосунків. Люда чомусь ніби уникала Аліну. То ж яка мета цього візиту?

– Я давно хотіла тобі признатися, – почала невпевнено Люда. – що чекаю дитину. А батько – твій Арсен… Так сталося. Ти вродлива, розумна, завжди подобалася хлопцям. Я – повна протилежність тобі. Тож заздрила тобі і робила усе, щоб Арсен, хай навіть потайки, але був зі мною. Думала, ці короткі миті – моє щастя. Знаю, я вчинила погано, тож прийшла попросити у тебе пробачення. І як вже буде…

Та Аліна ніби і не засмутилася. Не сердилася на колишню вірну подругу.

– А знаєш, я зробила велику помилку, повіривши в Арсенові обіцянки, запевнення, що тільки з ним я буду щаслива. Насправді, це виявилася зовсім інша людина, такий собі фліртник і крутій. Тож забирай, Люсю, його собі. Може, тобі пощастить більше.

Мій, обіцяний Арсеном рай, – у минулому. Твій – у майбутньому. Єдине, що мене зараз мучить – це те, що я зрадила Віталія. Насправді, я його досі люблю.

…Поїзд наближався до кінцевої зупинки. Віталій чолом торкався вікна, а до себе тулив червоні троянди. «Я їду у місто своєї юності, до своєї першої любові. До Аліни. Я зрозумів її і простив. Бо кохаю цю жінку понад усе», – ділився Віталій своєю таємницею і радістю з попутчиком у купе.

А за якусь мить на безлюдному пероні – він і вона – стояли в обіймах. Щастя зігрівало їхні такі ще юні серця. У високому небі яскравіла зоря – зоря їхнього справжнього кохання.

Лілія МОНИЧ.

Источник

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN