Він тихо лежав у своєму ліжку біля вікна і дивився в небо. Як же він не любив неділю! Йому було дуже самотньо, адже недавно пішов на хмари останній хлопчик з його палати. Тільки самотність була справжнім випробовуванням для нього. Вдень було легше. Лікарі, батьки, люди в дворі за вікном, снігопад відволікали його від сумних думок. А залишаючись один… хлопчик сумував. І іноді навіть плакав тихенько. Втім, щось підказувало йому, що залишилося зовсім небагато і він теж піде на хмари

У чудове місто.

А тим часом… його батьки робили все можливе, щоб врятувати сина. Ось тільки час витікав, як пісок крізь пальці. Необхідна сума була просто величезною. Кілька мільйонів. Нереальні гроші. Не допомогли ні звернення до фондів, ні сюжет по телебаченню. Суму ніяк не могли зібрати. Вже дуже багато потрібно було.
Ось тільки… одного разу його батькам подзвонили. Волонтери. І попросили терміново приїхати до фонду. А коли ті, не знаючи, навіщо їх кличуть, приїхали, то їм повідомили: “Гроші є! Вся сума. Ваш син буде жити!!!” Батьки не могли отямитися від щастя. “Але як? Це величезні гроші!!!” Волонтери відповіли, що пожертвування було анонімним.

І ніхто не знав, що десь далеко, на одній з алмазних шахт знайшлися небайдужі. У директора цієї шахти… був син такого ж віку, як і хворий малюк. Тільки його не стало. І директор, побачивши той самий сюжет по телебаченню, зібрав весь колектив шахти, і на загальних зборах колективу підприємства, сказав: “Ви всі знаєте, як я втратив сина. І що моя дружина… більше не зможе мати дітей. Мій хлопчик був таких же років, як і цей хворий малюк. Та й звали його так само. Я… хочу попросити вас усіх про послугу. Зима – це час чудес. Тим більше, що зовсім скоро Різдво Христове. Давайте… зробимо добру справу, створимо маленьке диво. Я пропоную всім, хто може, переказати гроші на лікування цієї дитини, і перший зроблю це, пожертвувавши свою місячну зарплату. Повністю. Ви ж… самі дивіться, хто і скільки зможе пожертвувати. Я нікого ні до чого не зобов’язую. Реквізити будуть в бухгалтерії. Заздалегідь вдячний вам за допомогу”.

Яке ж було здивування директора, коли бухгалтер підприємства… повідомив йому, що колектив відмовився отримати зарплату. Весь. До останнього співробітника. Вони попросили перевести цю суму в фонд. На порятунок того малюка. Розчулений директор заплакав. “Слава Богу, що у мене на підприємстві працюють такі небайдужі люди! Що вони розуміють, ЧУЖОЇ біди не буває. Ось що, тоді я видам наказ. І ми випишемо їм усім премію. У розмірі 100% зарплати. А гроші… візьмемо з резервного фонду. Дитячий майданчик може почекати. А хворий хлопчик – ні”.

Так і вийшло. Всі працівники підприємства отримали премію. За самовіддану працю. А насправді через добре серце. Хлопчик був врятований!!!

А трохи згодом… дружина директора прийшла додому вся в сльозах. Він запитав її: “Що трапилося, люба?? Хто тебе образив? Чому ти плачеш ?!”

Його дружина крізь ридання насилу вимовила: “Коханий! Я… при надії. У нас будуть діти. Двійнята”. Директор сторопів: “Але… як ??!! Адже… лікарі сказали що ти ніколи не зможеш більше мати дітей!!”. На що вона відповіла: “Доктор сказав… що це ЧУДО. І його ніяк не можна пояснити. Це просто милість Божа”.

І тут… директор зрозумів. Що ЛЮБОВ – це найбільша сила у Всесвіті. І що, якщо ти проявляєш справжню ЛЮБОВ, то НЕМОЖЛИВЕ СТАЄ МОЖЛИВИМ. А по планеті, широко посміхаючись, незримо крокував і дарував людям радість Ангел Різдва…

Давайте і ми будемо чинити так само.

З нелицемірною любов’ю один до одного. І тоді НЕМОЖЛИВЕ СТАНЕ МОЖЛИВИМ.

Дані події відбулися в реальному житті, а тому автор Христа ради залишає за собою право не називати імен героїв і дат, а також змінювати географію і хронологію подій.

Спаси Господи всіх хто прочитає цю маленький розповідь.

Автор: Мандрівник.

Фото ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Він тихо лежав у своєму ліжку біля вікна і дивився в небо. Як же він не любив неділю! Йому було дуже самотньо, адже недавно пішов на хмари останній хлопчик з його палати. Тільки самотність була справжнім випробовуванням для нього. Вдень було легше. Лікарі, батьки, люди в дворі за вікном, снігопад відволікали його від сумних думок. А залишаючись один… хлопчик сумував. І іноді навіть плакав тихенько. Втім, щось підказувало йому, що залишилося зовсім небагато і він теж піде на хмари