Вчені дізналися, як мікропластик, який довго знаходиться в океані, об’єднується з біомолекулами

Мікропластик «навчився» маскуватися, щоб проникати в організми тварин і людей.

Вчені все частіше знаходять частинки небезпечного забруднювача навіть у найвіддаленіших місцях — наприклад, на Евересті. Позбутися від них не просто — неозброєним поглядом помітити частинки розміром не більше 5 мм неможливо, інформує Ukr.Media.

Користуючись своєю невловимістю, мікропластик проникає в клітини тварин. Нещодавно дослідникам вдалося дізнатися, як саме це відбувається.

Виявилося, старі мікрочастинки «засвоюються» організмами в 10 разів краще, ніж ті, які потрапили в природу недавно. Іншими словами, чим довше мікропластик знаходиться в океані, тим з більшою кількістю біомолекул він об'єднується.

Для того, щоб виявити цю закономірність, вчені взяли прісну і солону воду без будь-яких мікроорганізмів. Кожну рідину розлили в три колби, залишили на 2 години, 2 і 4 тижні, додавши в них частинки мікропластику.

Після 2-тижневих і 4-тижневих інтервалів поверхня мікропластика як в солоній, так і в прісній воді показала значні зміни. У частинок, оброблених прісною водою, змінилася поверхня. А у тих, що були в солоній воді, спостерігалися ознаки скупчення солей на поверхні пластика.

Вчені називають ці зміни «екокоронамі». Вони утворюються, коли шар біомолекул покриває штучний мікропластик, тобто маскуючи його за органічним матеріалом — в цьому випадку, сіллю.

У підсумку виходить, що мікропластик стає подобою троянського коня — прихований за природною речовиною, він легко проникає в клітини тварин.

«Екокорони» запускають процес ендоцитозу. Це отримання часткою гідрофільності — здатності добре вбирати воду, без якої вона не проникає в клітину.

Вчені переконані, що подальші дослідження абсолютно необхідні. Інакше зупинити пластикове забруднення, яке «кочує» по харчовому ланцюжку, буде неможливо.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Вчені дізналися, як мікропластик, який довго знаходиться в океані, об’єднується з біомолекулами