В той день Галина з Дмитром їхали на її машині до її батьків в село. Зупинилися біля заправки. Дмитро вийшов і сказав, щоб Галина дала гроші на бензин. – Якби я їхав до законної тещі, або своїх батьків, то заплатив би сам, але ж ми з тобою не одружені і це твої батьки. Галина дала 300 гривень. Вдома батьки Галі посадили їх за стіл. Батько запитав: – Коли вже на весіллі погуляємо? Та Галина здивувала всіх. Дмитро ще довго їй дзвонив після того

Життєві історії

В той день Галина з Дмитром їхали на її машині до її батьків в село. Зупинилися біля заправки. Дмитро вийшов і сказав, щоб Галина дала гроші на бензин. – Якби я їхав до законної тещі, або своїх батьків, то заплатив би сам, але ж ми з тобою не одружені і це твої батьки. Галина дала 300 гривень. Вдома батьки Галі посадили їх за стіл. Батько запитав: – Коли вже на весіллі погуляємо? Та Галина здивувала всіх. Дмитро ще довго їй дзвонив після того

Десь майже 2 роки Галина, молода жінка 32-ох років, зустрічалася з чоловіком, але він не поспішав її звати заміж.

– З Дмитром я познайомилася випадково, – розповідала вона подрузі, – десь 2 роки тому. Чоловік виявився приїжджим, та ще й дуже здалеку. А в столиці був у відрядженні.

Сама Галина в столиці теж лише працює, а родом жінка з невеличкого селеща. Там в цьому селищі живуть її батьки зі старшим братом. Але звідти неможливо було щодня їздити на роботу до столиці. Адже шлях не близький, та й проїзд недешево коштує.

– Якщо трішки навіть від столиці від’їдеш, – говорить Галина, – і на цьому все, зарплати скрізь копійчані, так що я вирішила тут вже добре облаштовуватися, після інституту три роки з подругою разом винаймали кімнату в квартирі у самотньої бабусі, а потім я, нарешті, взяла в кредит своє житло. Тоді вже потрібно було добру роботу шукати, щоб зарплати вистачало і на кредит, і на життя.

Розсудивши, що краще мати двокімнатну квартиру під столицею, ніж однокімнатну в столиці, Галина так і вчинила. На дорогу до роботи і назад у неї йде від 2 години часу, за столичними мірками – досить небагато. Зате – майже господиня своєї власної квартири.

– Брала квартиру з ремонтом від забудовника, – розповідає жінка, – жити можна там, і мені добре. Потім ще один підробіток знайшла, адже меблі треба купувати в квартиру, хоча б самі необхідні. А з машиною і зовсім пощастило: брат купив собі нову, а мені віддав свою стару іномарку. Я йому хотіла хоч щось сплатити, але він відмовився, бо знав, що я і так в боргах.

Галина іноді їздила на роботу на своєму автомобілі, виручала її машина і в поїздках до батьків в селище.

Приблизно такою і була ситуація в житті Галини, коли вона зустріла Дмитра: у неї квартира взята в кредит і практично порожня, свій автомобіль, вже досить таки не погана робота, у нього – кімната в квартирі батьків, колишня дружина і дитина від першого шлюбу.

А вже десь пів року після того відрядження Дмитро та Галина ще листувалися в соціальних мережах, а потім чоловік повідомив їй про свій намір перебратися до столиці, сказав, що хоче бути ближче до Галини.

– Тут не заробиш нічого, так і буду сидіти на хлібі та воді, – сказав їй Григорій, – а мені й самому хочеться піднятися, і на сина треба грошей багато. Так що їду, будемо частіше бачитися. Я квартиру орендуватиму з другом, на перших порах, а далі видно буде.

Бачитися часто Галині з Дмитром не виходило, тільки у вихідні на декілька годин, але ще через кілька місяців вони стали жити разом у її квартирі.

– Платять зараз мені дуже мало, – скаржився постійно чоловік через кілька місяців спільного проживання, – я знайшов би іншу роботу, але там потрібний свій автомобіль, там багато їздити потрібно. А на цю зарплату я себе насилу можу утримувати, не те, що тебе забезпечувати і висилати дитині хоч якісь гроші.

Галина тоді натяк зрозуміла відразу. Незабаром Дмитро влаштувався на нову роботу і став сам їздити на її автомобілі. Але, незважаючи на велику зарплату, забезпечувати Галину він не поспішав. Все відмовлявся хоч якісь гроші давати: то він мамі на лікування висилає, то синові на сезонний одяг потрібно та взуття. Іноді чоловік купував в будинок продукти, але левову частку витрат в побуті несла сама Галина.

– Повернулася я тоді, – жаліється Галина, – до кинутих раніше підробітків. Тому що витрати стали більші на харчування і комуналку, та й кредит нікуди не подівся, а жити на кухні з двома табуретками і столом все життя не хотілося. Я не така людина, і просити щось у когось не вмію.

Дмитро одного разу попросив у Галини гроші на ремонт машини, чим неприємно здивував жінку.

– Ну автомобіль же не мій, – щиро здивувався він, – я бензин оплачую за те, що їжджу. Ми ж з тобою не одружені ще, поки.

Ця приказка стала у нього улюбленою. Нею він виправдовував все. Галина купила кухонний гарнітур і попросила коханого грошей, щоб заплатити кредит за наступний місяць, треба було терміново віддати гроші, щоб пеня не росла, а все пішло на доставку, установку і нову плиту.

– Галинко, – говорив Дмитро, – вибач, звичайно, але кредит – це твоя ноша. Були б ми в шлюбі, я б без звуку все до копієчки тобі віддавав, спільне ж майно. А так. Я не бачу поки сенсу вкладатися у чуже.

– А їсти він бачить сенс, і спати на тобою купленому ліжку, – запитала якось найкраща подруга, та сама, з якою вони кімнату разом орендували колись ще в молодості, – добре влаштувався, їздить на твоєму автомобілі, але ремонтуєш його постійно лише ти, бо за твій кошт. Живе в квартирі, виходить, як квартирант, але нічого за неї не платить. На харчування дає? Так він же і їсть, а ти ще й переш, і готуєш, і чистоту наводиш. Ну тут я тебе Галино вже зовсім не розумію.

– Ну коли ж ми, нарешті, на весіллі погуляємо, – дошкуляли питанням всі родичі жінки, – скільки ви вже разом? Пора вити гніздечко, мати дітей, адже роки збігають.

Це питання Галина чула навіть від власних батьків, які не дуже схвалювали співжиття без штампа в паспорті. А ось у самої Галини рішучості дійти до РАЦСу було все менше і менше.

– Я боюся, – зізнавалася вона якось подрузі, – що Дмитро тільки і чекає, що я з ним в РАЦС піду, щоб потім взагалі на шию мені сісти, за мої гроші жити, на всьому готовому. Та й кредит, хоч і на моє ім’я, але виплачений в законному шлюбі, дасть йому можливість в разі чого, відсудити у мене або половину, або частку за цю половину.

Останньою краплею у відносинах став випадок, коли Галина разом з Дмитром на машині поїхали до її батьків на якесь свято. Уже майже на під’їзді, вони завернули на заправку. Дмитро, відразу виходячи з автомобіля, попросив у неї грошей на бензин:

– Якби я їхав до законної тещі, або своїх батьків, – з милою посмішкою сказав він жінці, – без звуку б заплатив. Але це ж твоя ідея поїхати, твої батьки, а ми не одружені.

Галина грошей на бензин дала, а коли за сімейним столом прозвучало знову це саме горезвісне питання: «Ну коли ж?» Галина сказала несподівано перше, що спало їй на думку, але йшло від щирої душі.

– Ніколи цього не буде, – і звертаючись до Дмитра, додала, – ключі від моєї квартири і документи від машини віддай, будь ласка, сподіваюся, ти повернешся до столиці на електричці, за речами приходь завтра, коли я буду вдома. У моїй квартирі тобі одному робити нічого. Думаю ти мене сам розумієш. Все твоє солодке життя я оплачувати більше не буду.

Дмитро щось ще намагався заперечити, що Галина його позбавляє зараз не тільки дому, але і роботи, як він буде працювати без машини? На що була резонна відповідь:

– Машина ж моя, а ми з тобою не в шлюбі.

Рідні люди та батьки зрозуміли її рішення. Не зрозумів тільки Дмитро. Все намагався помиритися, зробити незграбну в таких обставинах пропозицію, виправдатися. Слухати його Галина не стала. Вона тільки зрозуміла, що їй без Дмитра легше і спокійніше жити.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

В той день Галина з Дмитром їхали на її машині до її батьків в село. Зупинилися біля заправки. Дмитро вийшов і сказав, щоб Галина дала гроші на бензин. – Якби я їхав до законної тещі, або своїх батьків, то заплатив би сам, але ж ми з тобою не одружені і це твої батьки. Галина дала 300 гривень. Вдома батьки Галі посадили їх за стіл. Батько запитав: – Коли вже на весіллі погуляємо? Та Галина здивувала всіх. Дмитро ще довго їй дзвонив після того