В Італію я їхала маючи гроші лuше на квuток. Зараз я тут добре влаштувалася, забрала до себе чоловіка та доньку. Заробляємо гарні гроші, вже своє житло купили. А нещодавно мені подзвонила наша сусідка, довго щось розповідала, а потім запитала, чи я маю совість і коли востаннє бачила стареньку матір. Я надіялася, що сестра доглядатиме нашу неньку, а виявилося зовсім негарно, і я таки приїхала в Україну, щоб розібратися в справах сімейних

Різне

В Італію я їхала маючи гроші лише на квиток. Зараз я тут добре влаштувалася, забрала до себе чоловіка та доньку. Заробляємо гарні гроші, вже своє житло купили. А нещодавно мені подзвонила наша сусідка, довго щось розповідала, а потім запитала, чи я маю совість і коли востаннє бачила стареньку матір. Я надіялася, що сестра доглядатиме нашу неньку, а виявилося зовсім негарно, і я таки приїхала в Україну, щоб розібратися в справах сімейних

Так склалося моє життя, що я вже 10 років живу і працюю в Італії. Спочатку я приїхала сюди сама, думала заробити грошей, бо на Батьківщині не могла знайти хорошу роботу.

Тут, чесно кажучи, на заробітках щастить далеко не всім людям з України. Але мені пощастило дуже, нащастя.

Я відразу попала до хороших людей, я по сьогоднішній день вдячна долі, що вона звела мене з моєю сеньйорою Розою.

Я заробляла гарні гроші, доглядаючи її, а вона була дуже доброю і розуміючою людиною, ніколи ніяких клопотів мені не приносила, навіть лишній раз води соромилася попросити. Вона ставилася до мене, як до рідної людини, яку знала багато років, вона мене шкодувала.

Добре влаштувавшись я забрала до себе свого чоловіка і свою доньку. Іван теж влаштувався тут не погано, працював він на місцевій фабриці, а діти сеньйори Рози допомогли нам з житлом, вони підтримали нас у непрості хвилини нашого життя, в той період вони були для нас справжньою опорою та підтримкою.

Ми жили в одній із кімнат у квартири моєї господині за досить символічну плату, а потім з роками і купили свою власну, дякуючи, звичайно, цій хорошій сім’ї.

В Італії я добре влаштувалася, тут доброзичливі люди. Тепер я маю дуже багато тут друзів та знайомих, дружимо сім’ями і у мене з чоловіком є бажання залишитися тут назавжди.

А якось мені передали звістку з Батьківщини. У мене там залишилася мама, з нею в квартирі жила сестра з чоловіком. За своїми клопотами і облаштуванням свого життя, я дуже рідко телефонувала своїй мамі. Говорила декілька слів для годиться, запитувала про самопочуття її, хоча вислухати неньку у мене ніколи не було часу, коротко розповідала про себе і вимикала телефон.

А на початку року я дізналася, що моя сестра вмовила маму продати квартиру, сказала, що купить їй хату в селі, а вони з чоловіком собі маленький будинок за містом і будуть її доглядати. Мама була власницею великої трикімнатної квартири в центрі міста, але через вмовляння сестри її продала.

Моя сестра Ірина, людина, відверто кажучи, з недобрим характером. Вони мамі купили зовсім стареньку хатину, а собі будинок добротний. Спочатку вони маму трохи відвідували, а потім і дорогу до неї забули.

В Італії цей рік був не простим, люди всі сиділи вдома, маму свою я теж не відвідувала давно, про що зараз дуже шкоду.

Новина про те, що сталося мене здивувала і засмутила водночас. Мама продала квартиру, все дісталося сестрі, а мені зовсім нічого.

Мені зателефонувала сусідка наша, сказала, що була зима, були морози, а мама моя навіть дров немала хороших, чим в хаті грітися, там якісь пеньки брала, а сестра приїжджати до неї не хоче.

Я покинула все, приїхала в село до мами. В цьому, що так склалося в нашому житті є і моя вина, адже я геть забула про маму, хоча добре знала, яка у мене сестра.

Я найшла в селі жінку, яка живе по сусідству, вона доглядатиме за моєю мамою, а я платитиму їй гроші. Бо мамі зараз майже 70 років, вона вже старенька у мене, а їхати за кордон до мене вона не хоче, каже, що їй в селі краще, та й з людьми вже добре ознайомилася, а тепер ще й в неї буде догляд.

А залишити там все, а в мене там і сім’я, і житло, і хороша робота у нас з чоловіком, і повернутися в Україну я теж не можу зараз, бо ми вже там добре облаштувалися, маємо своє житло, плануємо там поки жити, а далі, як життя покаже.

Коли я їхала сюди, в Італію, у мене всю дорогу були вологими очі. Якось так складається важко моє життя, що я тут в Італії гарно доглядаю чужу людину, щоб платити гроші іншій чужій людині, яка доглядає на моїй Батьківщині мою стареньку матінку.

Я не бачу своєї рідної неньки роками, не бачу, як вона старіє, не знаю коли ми побачимося з нею, бо зараз намагаюся не їздити зайвий раз нікуди, не так просто виїхати в наші зні за кордон. Але я телефоную зараз їй по декілька разів на день. Дуже люблю її і сумую за матір’ю. Я зроблю все, щоб вона прожила свою старість гарно та гідно і ні в чому не мала потреби. Це мій обов’язок. Я радію, що можу собі дозволити забезпечити своїй мамі гідну та гарну старість, але сумно з того, що не можу бути поряд з нею.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – multilisting.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN