«Україні запросто можна увійти в десятку туристичних країн у Європі»: Дмитро Комаров відкрив секрети нового проєкту

Різне

Дмитро Комаров, професійний ведучий тревел-шоу «Світ навиворіт», до 30-ї річниці Незалежності України разом з 1+1 запустили проєкт «Мандруй Україною», повідомляють Патріоти України. Журналіст-мандрівник, який побував у найвіддаленіших куточках нашої планети, показав мільйонам глядачів життя, побут, культуру та інколи незрозумілі нам, ба навіть дикі для цивілізованого світу традиції, цього разу «перезавантажив» Україну. На думку Дмитра, українцям є чим пишатися і є що показати світу. У нас прекрасна і різноманітна природа, унікальні традиції і надзвичайно привітні люди. Все, чого не вистачає, – трішки бажання місцевої влади, трішки державного та приватного фінансування, трішки державного управління і захисту для об’єктів, а ще й сприяння кампанії з популяризації наших красот.

Про всі ці нюанси і перипетії туристичного життя в Україні ми поговорили з Дмитром Комаровим у салоні позашляховика, прямуючи до Музею гуцульської магії в межах виїзного престуру для журналістів.

Момент зі всіх поїздок за 10 років, який запам’ятався найбільше

Завжди свіжі враження найсильніші, тому у мене свіже – це Україна і Пакистан. Це мені й актуально, і свіже в пам’яті.

Про Україну

Якщо глобально говорити про Україну, то я не очікував, що це буде для мене настільки азартно, душевно і людяно. Звик, що я завжди десь далеко, в абсолютно чужому мені середовищі, а тут я вдома, і відчувалася ця любов та енергія. У нас реально дуже класні й гостинні люди. І ти коли подорожуєш, просто навіть спілкуєшся, не важливо з ким – господарем, який вирощує бджіл і робить віскі з меду, старообрядцями з Вилкового, які зовсім інші та дотримуються зовсім інших релігійних ритуалів… І коли ми ночували в звичайній сім’ї, в якій соромляться, але при цьому стараються; і якщо, там ночівля коштує двісті гривень, а для нас із Саньком (оператор Олександр Дмитрієв. – Ред.) накривають стіл на тисячу. І господарі просто хочуть зробити так, щоб гостям сподобалося. Ось це гостинність, яка дуже приваблює. Тому в Україні запам’яталися саме гостинність і люди.
Ведучий навчився варити гірський чай.

Відео дня:

Ведучий навчився варити гірський чай.

Чому подорожувати Україною потрібно вже зараз

Вдома дуже класно подорожувати, незважаючи на те, що наш сервіс й інфраструктура ще далекі від ідеалу. Дай Бог, щоб я встиг побачити ось тут ідеальну дорогу (гірська дорога у Верховині. – Ред.) і щоб там, де ми піднімалися на полонину, була ось така ґрунтівка, щоб в Асканію Нову люди могли легко доїхати. Але відсутність інфраструктури – не привід обмежувати себе в подорожах Україною. Хоча навіть у тому, що наш сервіс не повністю розвинений, є теж свій кайф. Потрібно продумати логістику, оскільки дістатися важко, дорога не дуже хороша, але це пригоди. Ось ці пригоди – це і є емоції, і саме їх Україна подарувала багато.

З незвіданого

На жаль, люди не можуть подивитися острів Зміїний. Наразі наш уряд активно обговорює тему, щоб Зміїний увійшов до списку туристичних місць. Я ніколи подумати не міг, що події, про які я чув із давньогрецьких міфів, розгорталися у нас, в Україні, і що там на дні лежать стародавні амфори, яким по кілька тисяч років, і там затоплені кораблі. Це все дуже цікаво і захоплює, і саме це могло б бути Меккою туризму, не тільки українського – світового. Але це прикордонна зона. Це найвіддаленіший острів, де проживають лише прикордонники і військові. Як на мене, можна вирішити питання, можливо, зонуванням, залишивши військову частину і створивши туристичну, адже воно того варте.
Дмитро Комаров показав, як живуть пастухи на полонині.

Дмитро Комаров показав, як живуть пастухи на полонині.

Що вразило найбільше

Найбільше – Карпати, звичайно. Якщо ви мене запитаєте: «Дімо, а куди ти повертаєшся?» Я повертаюся в Карпати по кілька разів. Просто приїхати, посидіти, відпочити. На жаль, поки що не виходило сюди повернутися з дружиною, але дуже хоче приїхати. Я був саме у ті моменти, коли вона перебувала у відрядженні чи на зйомках, а у мене з’являлося кілька днів. І ось ці вільні дні я намагаюся повернутися в Карпати. Таке було вже два-три рази. Це, наприклад, те місце, де я хотів би собі дачу, щоб виходити вранці та бачити неймовірні гірські краєвиди. Напевно, це і є найкраща оцінка місця. Мені тут подобається.

З якою народністю ще можна порівняти гостинність українців

Моя оцінка щодо гостинності буде необ’єктивною, тому що потрібно враховувати фактор моєї персони. Мене люди знають і намагаються по-особливому проявити гостинність. Хоча, вважаю, якщо перевірити, як було б по-іншому, я впевнений, було б плюс-мінус так само.

Але якщо все ж порівнювати гостинність, то давайте візьмемо Пакистан, в якому я був (з останнім сезоном «Світ навиворіт». – Ред.). Коли ми чуємо слово Пакистан, ми думаємо спершу, що він десь біля Індії чи воює з Індією. Далі, що це мусульманська країна, де утискають права жінок, де небезпечно, терористи, вибухи, талібан, уб’ють і краще не їхати. Але коли ти приїжджаєш і починаєш спілкуватися з людьми, ти розумієш, що вони стали заручниками цього іміджу, якого самі пакистанці дуже соромляться і намагаються його позбутися.

Дмитра Комарова пригостили сиром та салом на полонині.
Дмитра Комарова пригостили сиром та салом на полонині.

Наприклад, є найнебезпечніший регіон на кордоні з Афганістаном, де живе народність пуштуни, в культурі яких зброя – це обов’язковий елемент. І коли вони зараз бачать іноземця, а їх дуже мало, вони максимально хочуть показати свою гостинність.

Я, будучи в Пешаварі під посиленою охороною держави, не зміг на базарі жодного разу заплатити за щось за всього свого бажання. У мене не вийшло витратити на базарі жодної копійки. Я підходжу до лотків із цукерками, мене ними пригощають, продають солодощі – мене ними пригощають, суп, рис, м’ясо – пригощають. Мені зарядка потрібна була на телефон, і мені все одно цей провід дарують. Кажуть: «Ти гість, ми тобі даруємо цей провід для зарядки». Вони максимально намагаються показати, що «ми не такі, ми – не терористи, ми добрі та хороші люди». Ну, хоча, звичайно, там є угруповання, які розгойдують ситуацію, і небезпека при цьому існує.

ТОП негостинних країн

Тому щодо гостинності давайте спробуємо зворотним шляхом піти – хто не гостинний? У принципі, в більшості країн так чи інакше люди привітні. Просто є ті, хто «підсаджений на гроші», а є ще такі, що ні. В таких місцях тебе розглядають як живий гаманець. Дуже часто це спостерігається в туристичних африканських регіонах, де там ти – один долар, а не людина.

Особливо ті місця, де є туристичні племена, а не справжні. Там ти джерело прибутку і ходячий гаманець. Для мене топ із негостинності до іноземця – це Ефіопія. Країна чудова, і мені вона сподобалася, але я просто стомився від того, що за мною бігають і кажуть: ван бир, ван бир, ван бир, бир, бир (бир – національна валюта). Там дітей із дитинства навчають: ось бачиш – білий, підійди до нього і скажи – дай один бир.

У кожній країні є щось своє. В тій же Індії є місця, де з тебе грошей не візьмуть, безкоштовно поселять, а є такі, де дістають жебраки, і там потрібно вивчити кілька слів хінді й далеко відправляти їх. Та ж історія працює в Пакистані – вчиш урду кілька жорстких, але не образливих фраз і коли говориш це людям, вони думають, що, можливо, ти дипломат чи місцевий, і відстають.
Дмитро Комаров і Олександр Дмитрієв в захваті від української гостинності.

Дмитро Комаров і Олександр Дмитрієв в захваті від української гостинності.

Якщо розбудити вночі і запитати, куди більше б ніколи не поїхав…

Це зазвичай відбувається так: ось повернувся я з Пакистану, мене розбудіть вночі і скажіть:
«Дімо, Пакистан сподобався?». Я відповім: «Так». Це буде означати, що він запам’ятався.
«Ще б поїхав?»

Я б зараз напевно сказав: «Та ну його, ні, ніколи».

А потім минає час, і хочеться знову. Так практично з усіма країнами відбувається.

Відповідь така: «Дімо, Ефіопія сподобалася?» – «Так». – «Цікаво?» – «Так». – «Поїхав би?» – «Ніколи в житті».

«Болівія сподобалася? Поїхав би?» – «Ніколи в житті». Зараз напевно б поїхав, тому що дуже цікаво працює мозок – він стирає всі погані моменти.

Тому я намагаюся іноді навіть записувати яскраві події, але не завжди, на жаль, встигаю. Я люблю повертатися в ті місця, де був на зйомках. Я відчуваю себе там зовсім по-іншому. В тому ж Пакистані у мене був шанс проїхатися після зйомок місцями ефірів уже без камери – і це зовсім інші враження.

Те ж саме ось у Карпатах. Коли я приїжджаю сам… у мене інші відчуття. Уперше, коли я приїхав, у мене ось так іскрилися очі – «вау», смереки, річка гірська, тут сир варять – це все «вау»! Коли ти приїжджаєш другий, третій раз, четвертий – все, ти вже вдома. І вже немає різниці йти по Подолу або по Верховині. І ось так з усіма країнами. Тобто, грубо кажучи, коли ти в Індію вже вп’яте приїжджаєш, тебе теж перестає це все дивувати. І в Бангкоку, коли ти транзитом десятий раз у житті, то в цьому немає вже ніякого «вау». Частково все залежить від кількості відвідувань.
Відомий ведучий в захваті від українських Карпат.Відомий ведучий в захваті від українських Карпат.

Україна для тебе – це…

Для мене це – дім, перш за все. Мене часто запитують, де б ти хотів жити? Я завжди відповідаю, що ні, я ніде б не хотів би жити. Я б багато куди хотів би з’їздити, а жити я хочу тут. Я народився в Києві, я люблю Київ, жити мені комфортно в Києві, дача у мене є орендована під Києвом, у лісі сосновому, схожому чимось на Карпати. Хотів би, можливо, в Карпатах відпочивати теж. Якщо говорити про дикий, активний туризм, я люблю прогулянки по горах або море. Але Одеса, на жаль, зараз перетворилася на те місце, де мені подобаються тільки прогулянки містом. А ось що стосується пляжного відпочинку – я Одесу взагалі не розглядаю, через неймовірну завантаженість міських пляжів, де потрібно переступати через людей. Тому мені більше імпонує Джарилгач в Україні, де я краще буду жити в наметі, але не буде навколо тисячі людей.

Україна – це… Якщо пов’язувати з нашим проєктом, то це країна, яка має перспективи туристичні не гірші, ніж більшість країн Європи, а може навіть у чомусь кращі.
У чому ми зараз уже виграємо, незважаючи на відсутність, наприклад, доріг? Ми виграємо цінами. Я думаю, що потрібно крутити український туризм серед іноземців. Тому що коли іноземець приїде навіть у Буковель, а якщо він ще приїде у Верховину, він буде завжди говорити: «Вау, чому так дешево? Чому я витратив півтора євро і з’їв перше, друге, третє, і компот!» Ось у дідуся у Верховині ви можете переночувати за двісті п’ятдесят гривень, і у нього є навіть ночівля на бджолах. Я не знаю, скільки б таке коштувало в Австрії, але навряд чи за шість євро він би там переночував у пристойному, дуже непоганому двомісному номері.
В Карпатах є фермерські господарства, де вирощують форель.В Карпатах є фермерські господарства, де вирощують форель.

Що потрібно Україні для розвитку туризму

Тому однозначно Україна – це туристична країна, і сюди потрібні інвестиції. Чесно скажу, що не вірю в розвиток туризму за допомогою держінвестицій, або це буде відбуватися дуже повільно. Мені здається, що тут швидше працюватимуть приватні інвестиції. Хоча постає наступна проблема – «якщо їм дозволять».
Ось якщо фантазувати, давайте розвивати Олешківські піски на Херсонщині. У мене є свій план, я знаю, на що б я перетворив ці двісті гектарів. Але я прекрасно уявляю, що якийсь губернатор скаже «ні», якийсь місцевий дядько-чиновник скаже теж «ні». Якийсь папірець я не отримаю, і в підсумку цей проєкт не буде розвинено. Тому добре, що зараз є певні держпрограми щодо наших «туристичних магнітів». Потрібно просто не заважати, а розв’язати руки і зробити привабливішим інвестиційний клімат для інвесторів, адже місця у нас є. Потрібно, щоб люди були впевнені, що вони зможуть це зробити, як вони звикли. Якщо заходить якийсь американець або європеєць-інвестор і хоче, щоб усе було чисто, біло, згідно з законом, із податками. Йому і потрібно забезпечити цю можливість. Звичайно, ще крутіше було б, якби наші інвестори вкладалися в Україні, але для цього треба повірити. Я дуже сподіваюся, що зокрема і мій проєкт якоюсь мірою дозволить повірити в цей божевільний потенціал.
Дмитро Комаров встановив рекорд з Ігорем Табанюком.Дмитро Комаров встановив рекорд з Ігорем Табанюком.

Головне – не заважати

Наприклад, ми заговорили про Олешківські піски. Дуже красива пустеля, і вона в чомусь красивіша від інших пустель у світі, а бував я у багатьох.

Запитання: як із цього місця отримати гроші в державний бюджет і плюс дати туристу класну можливість для відпочинку? Потрібно якусь частину виділити для туристичного об’єкта і там поставити правильні траси, кемпінг, кафе, ресторан. Адже людям потрібна інфраструктура. Всі хочуть приїхати не просто погуляти, а потім ще сходити ввечері десь поїсти, мати інста-зону для фотографувань, розваги – це можуть бути квадроцикли чи, як у Дубаї, лижі для катання по піску. Потрібно просто виважено до цього підходити, і можливо, мало би сенс виділити гектар і одну трасу, наприклад, зробити, щоб не весь заповідник перетворювати на курорт.

Тому я за розумний підхід у всьому і за те, щоб залучати не тільки іноземних інвесторів, а й іноземних крутих професіоналів, які робили подібні туристичні проєкти, і консультуватися. Те, що ми не вміємо поки самі, потрібно, щоб нам допомагали.

Як охарактеризувати Україну і її шлях у 30 років

По-перше, унікальний, неповторний характер. Я не буду позначати належність щодо статі, але якщо говорити про красу, то точно жінка. Якщо говорити про силу, то точно чоловік. І Україна, не випадково ми говоримо, – незалежна. Ми дійсно дуже гордий народ, ми – незалежний народ і ми дуже сильні в усіх аспектах, зокрема духом. І мені подобається те, що ми не здаємося ніколи. Ми не бачимо перешкод. Ми дуже принципові, а в чомусь навіть занадто вимогливі.
Тому нам найголовніше, мені здається, нашій сильній Україні, бути всім разом, знати, що ми всі – один народ. Бути дружними, триматися за руки і просто йти в бік однієї спільної мети. І в туризмі ми теж переможемо. Нам природа і наша географія подарували стільки всього унікального, що запросто можна увійти в десятку туристичних країн у Європі.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN