У слухавці почувся голос тієї, кого Антоніна колись вважала своєю подругою, а тепер терпіти не могла. – Привіт, Тоню! Це Рита тебе турбує. – Ну? – НЕ відволікаю? – Яка ти делікатна стала

Україна

– Гаразд, Тоню. Чого вже тепер. Він у кращому світі, а ми ще ряст топчемо. Як здоров’я?

– Скриплю.

– А у мене шум в голові, запаморочення.

– Ти тому на кладовище не ходиш? Головне, місце загарбала і не ходить!

– Тоня проти волі про сумне говорила з іронією.

Рита зітхнула, наче булькнула:

– Ти все злишся. Десята річниця пішла від дня поховання нашого… твого Анатолія. А як ми “праски” малювали не пам’ятаєш?

– Ти б ще, як тебе на світ привели пригадала! – пробурчала Антоніна, а рот сам собою розтягнувся в посмішці.

Так була історія. Антоніні і Маргариті по 18 років було. Перший курс технікуму закінчили і так чудово- підвернувся підробіток неважкий у військкоматі від молодіжної біржі праці. То доручать документи розсортувати, то підшити, то бірки на картотеку наклеїти. І раптом – карту намалювати! Вже незрозуміло, як зважилися таку важливу справу доручити недосвідченим дівчатам з вулиці. Може час відпускний притиснув.

Начальник мобілізаційного відділення дав ось таке завдання: “Стара карта вицвіла і розсипається. Ви з неї всі позначення перенесіть акуратно на нову. Все просто”. І показав, для прикладу, як діяти.

А сам кудись у справах поїхав. Зі спокійною душею. Проблемка була в тому, що Маргарита і Тоня були обидві, як на підбір, криворукі. Обом з креслення ледве трійки в атестат натягнули. А тут карта “стратегічного призначення”.

Але взялися, куди подітися. Найчастіше їм доводилося прапорці малювати, що щось важливе позначають. В кінці роботи дівчатам аж самим страшно стало – по карті розповзлися “праски”, яким слід було бути прапорцями.

Поки вирішували, що вигідніше – втекти або зникнути, начальник повернувся. Рита з Тонею встигли шмигнути за шафу і причаїтися. Майор застив біля карти. Щось із чола стер. Напевно, холодний піт. Потім на стілець впав і… заплакав.

Маргарита з Антоніною з-поза шафи вискочили і давай його гладити, заспокоювати. Мовляв, якщо рапорт – ми винуваті. А він долоні від обличчя прибрав і дівчата побачили – від сміху майор ридає. Карту, звичайно, цю зберегли – на перше квітня в військкоматі вивішували. Рита про це точно знала тому, що стала вона дружиною майора.

Він, як прийшов час з дівчатами розлучатися, пропозицію Риті зробив. Тоня тоді їй неймовірно заздрила: чоловік офіцер! З квартирою, машиною, помірно старший. Розлучений, але дітей немає, а значить, як з чистого аркуша життя починає. Головне незрозуміло: красунею з них була Антоніна, а закохався майор в руду міль Маргариту з бризками веснянок на кирпатому обличчі.

Сказав: “Ти, Рито, як сонечко, а мені вітаміну” Д “не вистачає”. А Ритка опускала очі і чомусь злегка від майора відсторонялася або так Тоні тільки здавалося? Але і вона недовго в дівках засиділася. Якось йшла через старий парк по стежці і спіткнулася об високого хлопця. Ох і красунчик! Шатен з блакитними очима. Вольове підборіддя і посмішка, як у кіноактора. Тоня застигла і не могла очей відвести, а він їй: “Ух, ти яка!”

“Ну, яка, скажи!” – зібравши сили пококетувала Антоніна. “Ти… мармурова і така – купчиха!” Це прозвучало, як “баба на чайнику”. Дуже прикро. Адже у Тоні – фігура, постава красива. Ніяких півтонів – волосся смоляне, очі карі. Все при ній. “А чому не принцеса?” – запитала ображено. “Принцеси вони субтильні. Он, як вона!” – заявив хлопець і вказав за спину дівчини.

Обернулася Тоня, а там йде, танцюючи, офіцерська дружина і її подруга – Маргарита. Копиця рудого волосся, очі сіро-зелені. Ніякої талії – вся худа. “Вона заміжня і більше на пастушку, ніж на принцесу схожа”, – буркнула Антоніна. Ось так вони і познайомилися. Хлопця звали Анатолієм. Він уже відслужив і працював особистим водієм. Тепер Тоня з Анатолієм бували в гостях у Маргарити, і нерідко гуляли втрьох, коли чоловік Ритки був зайнятий.

Антоніна досить швидко Анатолія до себе допустила і відчула, що скоро їх буде троє. Дізнавшись, Толик розсміявся: “Ну, що з тобою робити? Гаразд, якщо всі принцеси зайняті – веди в РАЦС”. Так хотілося образитися, але проковтнула. Все-таки заміж кличе. Весілля відгуляли. Маргарита з чоловіком В’ячеславом (так майора поза військкоматом звали) стали свідками і гучніше за всіх “гірко” кричали. Ритка чомусь навіть до сліз.

Згодом, у майора на комісії виявилися проблеми з “мотором”. Він зі служби звільнився і відвіз Маргариту до себе у рідне місто – у нього там тато і мама проживали у великому будинку з садом. І розлучилися подруги на довгих 20 років. Чомусь Антоніна не засмутилася. Сама не розуміючи чому, вона з весілля жила з відчуттям якогось неспокою. Може так Толю сильно любила, що до будь-якої тіні ревнувала, навіть до Ритиної?

Жили з Толею дуже непогано. Від батьків переїхали у власну квартиру. Донькою радувалися і в студентки “віддали.” Віддалено Тоня про Риту чула, що чоловік і його батьки надихатися на неї не можуть. Одна прикрість – дітлахів Бог не дає. А потім В’ячеслава не стало. Болячка звела.

І Маргарита несподівано намалювалася в рідному місті в красиві 45 років. Влаштувалася в ЦНАП. І до Антоніни прийшла. Сказала, що на собі хрест поставила. Це і зовнішній вигляд її підтверджував: ні грама косметики, волосся коротко підстрижене. Одяг – вічна, але нудна класика.

Зустрівшись, ось з такою Маргаритою – у віці “сухої ягідки” з сумним поглядом, Тоня колишньої загрози не відчула і зраділа. Між ними знову завирувала дружба. Тим більше, що донька Тоні юркнула в заміжжя, будинок спорожнів.

Анатолій не заважав подружкам перешіптуватися на кухні хоч до півночі, а то і поруч сидів: трусив анекдоти, бринькав на гітарі. Тоні чоловік, а Маргоші – приятель. Так два роки пройшло. Іноді щось невиразне вловлювалося Антоніною – погляди особливі, рука Анатолія на плечі Маргоші.

Але, напевно, так і буває, коли тісно приятелюють. Та й Рита дивилася на неї своїми сіро-зеленими очима найчеснішим поглядом. Раптом прийшла біда звідки не чекали. Прихворіла Антоніна. Думала вік стукає, а виявилося гірше. Дуже страшно. Чоловік і подруга пройшли всі кола пекла з нею рука об руку. Все сталося вчасно. В кінці-кінців, не дівчинка. Тільки треба зберегти якість життя!

Так Маргоша Тоні сказала, коли та пошепки розповіла подробиці процедури. А чоловікові це було знати зовсім необов’язково. Так вони обидві вирішили. І стала їм Маргарита, як родичка. Собі картоплі-моркви і їй заодно. І для полагодити – є Анатолій. Взагалі все йшло гладко та складно. І навіть для декого – солодко, як виявилося.

Як почалися проблеми у Антоніни, вона не могла чоловіка тішити. А вже після важкого шляху, коли лікар дозволив, поступалася, звичайно, необхідності. Але зітхнула з полегшенням, коли Анатолій, червоніючи. зізнався їй, що стало йому не цікаво це все. Словом, запропонував більше дружбу, ніж любов. Тоня, свята наївність, відкрилася і в цьому Маргоші. Та головою покивала: “Роки, роки.”

А тут – бац і “правдонька” спливла. Виявилося, поки Тоня довірливо дружила з чоловіком і подругою, вони один на двох “десерт їли”. Якщо б цією іншою виявилася стороння жінка, Антоніна б Анатолія відразу прогнала. Але тут заздрість замучила: не бачити “пастушці” чоловіка “купчихи”!

Чоловікові сказала: “Підеш – кінець! І записку доньці відправлю, що це ти з Маргаритою винен.” Начебто злякався, притих, а Ритці  вхід у їх дім був вже закритий. Вона, правда, сказала: “Ти, Тоню, помилку робиш! Я шлюб твій врятувала. Твоєї провини немає, але Толя – ще молодий чоловік. Йому жінка потрібна. Інша б забрала, а я, як завжди, про тебе думала”. Як же: вовк козеня теж шкодував – чекав, коли виросте.

Анатолій з Антоніною тепер жили сусідами. Доньці таємницю не розголошували: вона носила їх першого онука, хвилюватися не можна. Маргарита сиділа в підпіллі. Тоню діймали здогадки, що є ще якась таємниця, але дізнатись її поки немає можливості. Оголошена байдужість і образа на чоловіка позбавила Тоню уважності: Толя серйозно занедужав, а вона не помітила.

Анатолія поклали у стаціонар.

Тоня, нарешті, схвильовано, кожен день приходила – з бульйоном, паровими котлетами. А він одразу попросив принести телефон, забутий вдома на тумбочці. Покивала, але не принесла. Зробили Толі кілька процедур та невдало. Анатолія в 55 років не стало. Він Тоні та Маргоші був старшим, але ще молодий, звичайно.

Маргариту Тоня не повідомляла, хоч потім і підколювала роки, при нагоді, що полінувалася та прийти попрощатися. Донька плакала. Тоня переживала. І хоча в квартирі (та й в житті) Антоніна тепер залишилася одна, деяке полегшення не покидало. Анатолія не стало ЇЇ чоловіком, а ти, Ритко – гуляй.

Як раптом нове випробування. Маргарита, що начебто ні про що не знала, викупила місце поряд з Анатолієм. По його праву руку. На спільне, так би мовити “майбутнє”. А зліва вільного місця не було. І виходило, що поруч із законним чоловіком Антоніни навіки-вічні ляже суперниця Маргарита!

Не стерпіла і подала в суд, але там порушень не побачили. Це, мовляв, не сімейний склеп, хто завгодно міг прикупити місце поруч. Десята річниця з дня прощання з Толею пройшла, а Антоніна продовжувала палахкотати праведним гнівом і дивувалася, що Маргарита ніяк не відчепиться. Дзвонить, про здоров’я розпитує.

Явно знову в довіру втертися хоче. Тоня не витримала і заявила: “Продай мені місце поруч з моїм законним чоловіком, тоді і поговоримо – і про здоров’я і про” праски”. Ритка погодилася… зустрітися на своїй території. Загалом, в гості Антоніну запросила.

Тоня спочатку обурилася: “Ще я до любаски чоловіка свого чай пити не ходила! Давай ти йди на уклін”. Але Рита заінтригувала: “Приходь. Я багато розповім цікавого”. І ось сіли вони на Маргаритиній кухні, звичайно, не з чаєм. Антоніна принесла випивку, а Ритка закусити накрила.

Після першої чарки, крижані від хвилювання руки колишніх подруг розігрілися, язики розв’язалися, незручність пройшла. Рита заговорила тихо, не дивлячись на Тоню:

“Я ж В’ячеслава зовсім не любила. Зробив пропозицію, а я не знала, що робити. Відмовитися – партія вигідна та й ні з ким не зустрічалася. Подумала: може доля? Він довго мені чомусь був неприємний. Все ж на 17 років старший. Потім познайомилася з Толіком – через місяць після весілля, уявляєш? Ось він з першої хвилини в серце увійшов. Це виявилося взаємно. Як струмом розумієш. Таємні зустрічі. Кохання…”.

Виявилося, йдучи через старий парк багато років тому, Тоня випадково потрапила на місце, де планувалося побачення Рити і Толика. І якби вона в парку хвилин на п’ять пізніше, закоханих б спалила. Але вийшло інакше. Рита запізнилася і застала мить знайомства коханого з найкращою своєю подругою.

Вона збагнула, що якщо чоловік буде вважати Анатолія другом Антоніни, ніколи ні про що не здогадається, а у неї буде час подумати. Ніяк не розраховувала Рита, що у Тоні і Толі зав’яжеться тісний роман.

“Чому я не розлучилася з В’ячеславом? Ніяково було перед батьками. Вони так полюбили Славу, так раділи неймовірно успішному шлюбу. І ризикнути боялася: з чоловіком все налагоджено і відомо. А Толя дуже гарний, жартівливий і непередбачуваний. Он і з тобою швидко зійшовся, хоча і моє ліжко грів. Ми з тобою і діточок носили одного терміну. ​​Що очі витріщила, дорога подруго?” – Маргарита говорила спокійно, але в очах заіскрився злий вогник.

Дізнавшись, що не тільки вона чекає дитину від Анатолія, Рита не зважилася на материнство. Розсудила, що так проблем буде менше. Вона залишиться при В’ячеславу, Тоня з підступним Анатолієм. Залишити все як є не могла: все трапилося, коли чоловік був у відрядженні і батьком дитини ніяк бути не міг. А головне, вважала, що Анатолій її легко проміняв на іншу.

Поплакала і нікому було відкрити таємниці. Потім до батьків чоловіка переїхали. Тільки материнством радуватися Маргарита вже не змогла. “Ось такі справи, Тонечко. Хто з нас розлучниця – велике питання. І ти багатша від мене – донька, онук, чоловіка поховала. А Толик тебе кохав, не сумнівайся. Просто серце у нього було велике – і я вмістилася. От щодо місця поряд з ним, звичайно, я погарячкувала. Але давай вже тоді по черзі”.

“Це як?!” – підняла посоловівші очі Антоніна. “Хто перший загнеться з нас з тобою, той і поруч з Анатолієм ляже. Як тобі така пропозиція?” – пояснила Марго. Тоня задумалася на секунду і видихнула: “Тоді я поступаюся. Сама сказала: у мене донька, онук. Повинно ж і тобі щось дістатися”. І вони посміялися, проблему назавжди закрили.

Тоня у Рити з ночівлею залишилася. Але попросила не класти її спати туди, де був гріх з Анатолієм. Рита посміхнулася: “Тоді тільки розкладачка. Жартую. Он диван, чистий”. Вони випили по третій чарці, вже за відновлення нержавіючої “дівочої” дружби. Тому, що це нерозумно кулаками махати, коли ділити вже нікого і навіть за місце поряд сперечатися не хочеться.

Автор: Lіna Svаmm.

Фото – ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN