У одній із соцмереж побачила пост знедоленої багатодітної матусі. Ось я і вирішила допомогти їм, чим зможу. Надто проникливими були слова жінки. Це був перший і останній раз. Якщо і захочу я комусь допомогти ще раз, то вже краще собакам бездомним

Україна

У одній із соцмереж побачила пост знедоленої багатодітної матусі. Ось я і вирішила допомогти їм, чим зможу. Надто проникливими були слова жінки. Це був перший і останній раз.

Зібрала я зі знайомими однодумцями речей для її дітей і для майбутнього малюка. Ніби й не мало, а ніби й не багато. Написали оголошення в одній із груп. Попросили допомоги.

Відгукнулося дуже багато людей, я була вражена такою кількістю добрих жителів нашого міста. Я на машині з ще однією дівчиною половину міста об’їздили. Зібрали купу речей. Нам навіть коляску віддали, причому вона прекрасна була. Не те щоб дорогезна, але нова, та я в гіршій своїх двох вивозила!

У мене вдома, все відсортували. Поклали гроші в конверт, спочатку записали хто і скільки дав, щоб непорозумінь не було. І з десятьма пакетами, коляскою, стільчиком для годування, горщиком, ванною, купою іграшок і навіть памперсами ми припхалися до тих самих батьків … Думали, що вони зрадіють, я бачила фото їх квартири, там бідність страшенна.

– А, це ви, – двері відкрила матуся, якій я зателефонувала, – Ну, що принесли?

Ось так відразу і просто. Я привіталась і почала заносити речі, дівчина яка узялась зі мною те все доставляти підключилася. Ніхто із родини у яку ми допомогу привезли навіть не поворухнулися, аби допомогти. Чоловік так просто пішов подихати на вулицю, дивився як дві  жінки пакети тягають. І після, як все занесли таки зайшов всередину.

Його дружина почала оглядати речі:

– А що все не нове? – запитує вона у мене.

– Там різні речі є і майже нові, є навіть в пакуванні, – відповідаю їй я.

– Мабуть собі гарненьке забрали. – каже вона чоловікові і як би нам.

Супутниця моя червоніє, я починаю виходити з себе.

– А куди мені? Моя дочка велика, та й я сама все куплю. – відсікаю я, але поки що намагаюся тримати себе в руках. Навіщо витрачати зайві сили на цих людей, я вже зрозуміла, що вони собою уявляють.

– А що з коляскою? – вона взялася за великі речі, – вона що не нова ?! Навіщо таку взагалі привозити було? Ви що зовсім там ?! Ми думали, що ви нам просто гроші зберете і так допоможете. Я її навіть не продам за хороші гроші. Ну максимум гривень п’ятсот і то ще дивитись приїжджатимуть. Ні. Її одразу забирайте. Тільки нові речі. Що ми гірші за інших? Якщо у мене багато дітей і ми просимо про допомогу, це не означає, що до нас можна усякий непотріб звозити.

– Знаєте, коли я мала свою дитину, то мені теж купу речей віддали і я не відмовлялася, і нічого з нами не трапилося, – відповіла їй я, – а коляску заберемо, воля ваша.

Вийшли на вулицю в поганому настрої і тут бачу в під’їзд бабуся йде, у мене одразу хороша думка, дуже вже не хотілося мені коляску везти додому і тим більше назад дарувальнику …

– Бабуся, скажіть у вас тут коляска нікому не потрібна? – вона дивно дивиться на мене, – Та не переймайтесь! Ми в восьму приїжджали, допомогу привозили, вони самі просили нас, а від неї відмовилися. Нову хочуть.

– А, до цих? Ну все ясно тоді, – мабуть вона знала про гонор сусідки по під’їзду, – В другому під’їзді живе моя подруга, у неї дочка ось ось має дитинку на світ привести, так от лихо вони жили поки в приватному будинку, а як поїхали в гості до її мамі, там він згорів – проводка стара, а всі речі там. Вони будуть раді такому подарунку.

І ми пішли туди. Шкода, що не знали про них раніше. Вони від нашої допомоги не відмовилися. Обіцяла їм допомогти, але це останній раз. Тепер я вирішила, що якщо і захочу комусь добру справу зробити, то тільки бездомним тваринам.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.


Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN