“Причина у всіх цих, хто зі щирим нерозумінням питає: “А ти що, не міг порєшать?”. У глибокому тилу вже давно нестерпно для військового, який щойно з окопів”, – пише публіцистка та громадська діячка Лариса Волошина на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:
“І причина тут не у благоглупостях, якими обивателі лякають один одного, як то “військовий синдром”, “ПТСР у кожного”. Причина якраз у мешканцях тилу. Особливо чоловічої статі. Особливо військовозобовʼязаного віку. Але так і не дозрілих до війни.
Причина у всіх цих друзях дитинства, колегах та однокласниках, які страждають від порушень своїх прав на пересування та повноцінного життя без обмежень і без сорому діляться цим із військовим. Причина у всіх цих, хто зі щирим нерозумінням питає: “А ти що, не міг порєшать?”. Або, діляться драконівськими розцінками за бронь, очікуючи підтримки від вояка, мовляв: “Влада краде, поки хлопці гинуть”.
Нестерпно в тилу саме через те, що гидота тут піднята до героїзму, а героїзм та виконання обовʼязку сприймається в кращому випадку, як особисте бажання “странного”, а в гіршому, як дурість.
І такому баченню вдало підіграють не тільки російські інформаційні диверсанти, а й вітчизняні “корисні медіа”. Викривлення у газетних заголовках на кшталт: “Сутичка із працівниками ТЦК”, замість “Напад на українського військовослужбовця” – точить колективні мізки та заколисує національну совість не гірше за вороже: “людолови”, бусифікація” та інші пєрли.
Але тут є відповідальність і професійної когорти експертів та обчєствєнніків, що намагаються паразитувати на проблемі вщент зірваної мобілізації. Всі ці розумники, які пояснюють про мотивацію, коли мова йде про пряме невиконання закону, створюють ілюзію, що обовʼязок прописаний в Конституції та підкріплений законами — то справа суто добровільна. “Якщо немає мотивації до спротиву агресору, то що ж поробиш. Он у Путіна теж немає апетиту до миру. У вас багато спільного. Ти не один”. Саме такий посил несуть в собі всі ці розмови не нестачу мотивації, рекрутинг та інше, одночасно створюючи в ухилянтів уявлення, що він “не тварь дрожащща. Він право має”. На ніж, на сокиру, на вибухівку, підкинуту у центри комплектації. Почасти за російські гроші, але ж й із почуття справедливості. А як же.
Тому, далі буде. Не сумнівайтеся”.
