Білий дім, допомагаючи Кремлю окупувати більше українських територій, наражає на небезпеку Сполучені Штати.
Близькість завершення війни в Україні – та точка, довкола якої обертаються процеси високої світової політики. Адміністрація президента США рухається до святкування Різдва і, за чутками, підв’язує укладання мирної угоди саме до цієї дати. Відверто кажучи, сама ідея проставлення якихось календарних дат може й виглядати привабливою для обивательського середовища, але далекою від справжньої розв’язки. Дозвіл війни нині впирається у безліч непростих моментів.
Про це пишуть політичний оглядач “Сіто Сократа”.
Хоча мирні пропозиції Трампа скоротилися до 20 пунктів, вони, як і раніше, містять позиції, які несумісні з суверенітетом українського народу, підтримкою принципу непорушності кордонів у повоєнній Європі та дієвості міжнародного права взагалі.
Заморозити бойові дії ще означає врегулювати конфлікт. Ще не означає викорчовування коренів проблеми та дарування справжнього порятунку. До того ж країна-агресор ще сама не хоче закінчення кривавої вакханалії, обумовленої фетишизованим культом розширення. Путін ціною будь-яких втрат прагне отримати контроль над “історичними землями Донбасу”. Про яку історію він мовить, немає ясності та виразності. Історично Донбас – більшу частину своєї історії Дике поле – транзитна зона для десятків народів, які тут не вкорінялися.
Будь-який грамотний історик підтвердить: Путін не розуміє, чого він хоче. Станом на грудень 2025 року путінці вже утримують контроль над історичним Донбасом, тоді як українська сторона контролює ті частини Донецької області, які не належать до регіону “Донбас”. Тому було важливо донести Кремлю: ваші криваві лапи вже взяли Донбас під тимчасовий контроль і фронт проходить за його історичним контуром.
Зазначений момент є вкрай важливим, оскільки оголює ущербність територіальних домагань Путіна, про які він розповів Трампу. Відповідно вимагати від Києва вивести війська з усієї Донецької області означає йти на поводу в історико-географічного збоченця. До того ж заклик до висновку ЗСУ рівносильний заохоченню депортації українців із їхніх історичних земель. Неймовірні заходи для демократичного світу.
У юридичному плані контроль РФ над усією Донецькою областю порушує територіальну цілісність України, подібна форма придбання земель є категорично кримінальною, не може бути визнана. Спроба схилити Київ до такого кроку не лише маніпулятивна, з правового боку антиконституційна та створює бомбу сповільненої дії. Сьогодні Путін вимагає віддати історичні землі Донбасу, а завтра вимагатиме, виходячи із створюваного прецеденту, віддати йому Північний Казахстан, а то й зовсім Аляску повернути.
Виходить, що президент Трамп саму Америку ставить під удар, просуваючи безпідставні бажання Москви. Найбільш адекватним було перемир’я по лінії поточного проходження фронту. Але максималістські ультиматуми росіян блокують таку модель. Адже Путін хоче отримати території переговорно-злочинним шляхом. Хоче реалізувати у ХХI столітті політику умиротворення агресора та скасувати лінії кордонів 1945 року.
Усвідомлюючи айсберг проблем, що виникають, лідери Європи мають на меті розробити зустрічний мирний план, який би зупинив російську хижацьку війну, зміцнив існуючу міжнародну архітектуру і дав світу шанс вибратися з наростаючої хаотизації.
Україна має мати надійні гарантії збереження своєї державності, і лише тоді з’являться гідні віри ознаки оздоровлення міжнародних відносин. Інакше світ буде заручником логіки кривих дзеркал, коли глобальні гравці карають не кривдника, а жертву агресії.
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятись від авторської.
