Президент США Дональд Трамп прагне сьогодні вирішення двох завдань: припинення вогню та старту переговорів, а також повернення американських грошей, “витрачених в Україні”. Цього вже достатньо, щоб сказати про досягнення результату за його планом. Згоду України на переговори можна було б використовувати як інструмент для розмови з диктатором РФ Путіним. Паралельно з цим Трампу необхідний “великий результат” на користь США, така собі “красива штучка”. Нею повинна була стати угода про рідкісноземельні мінерали, що можна було б продемонструвати американцям як повернення Трампом їхніх витрачених Байденом мільярдів на “далеку війну”.
Протягом останніх двох тижнів адміністрація президента США використала шантаж, залякування та провокації, щоб змусити Україну піти на ці кроки, особливо щодо угоди, яка б у своєму первісному вигляді прирекла б країну на борг у 500 мільярдів доларів перед США. Риторика Трампа, який називав президента України Володимира Зеленського диктатором, який звинувачує Україну в “розв’язуванні війни”, вимагає проведення виборів у воєнний час, який спотворює факти і вигадує цифри про допомогу, – пряма атака на Україну. Та все-таки український президент прибув до Вашингтона з надією, що підписання угоди щодо мінеральних ресурсів стабілізує відносини між Україною та США. За його словами, під час візиту він мав намір прямо запитати, чи Америка буде продовжувати підтримку України.
Український лідер увійшов до Овального кабінету готовий до оборони, отримавши дружні поради від лідерів Франції та Британії, як саме спілкуватися з Трампом. Та коли Трамп звинуватив його в “надто великій ненависті” до Путіна та небажанні зупинити війну, Зеленський зрозумів, що мовчання не врятує ситуацію сьогодні. Наприклад, видання Financial Times вказує, що віцепрезидент США Венс і Трамп готувалися до сварки із Зеленським, щоб поставити його в ще більш слабку позицію на переговорах. Про те, що це було пасткою і Трамп спланував конфлікт із Зеленським для дискредитації, повідомляє і CNN. Так, можливо, президенту України було б краще проігнорувати глузування Венса і зосередитися виключно на розмові з Трампом, але це не змінює реальності: нині американський лідер справді живе у бульбашці російських наративів, якими із задоволенням користується та загалом підкреслює поворот США до Росії. Наприклад, перед зустріччю Трампа та Зеленського міністр закордонних справ РФ дав зрозуміти, що Кремль проти припинення вогню та не схильний сідати за стіл переговорів, проте Трамп досі не виступив з публічною критикою Путіна, а натомість продовжив тиск на Україну.
Своїми думками щодо скандалу під час переговорів у Білому домі та проблем, які виникли у двосторонніх українсько-американських відносинах, в ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA поділився ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.
– Володимир Зеленський прибув до Вашингтона з оптимізмом, вважаючи, що підписання бажаної Дональдом Трампом угоди щодо мінеральних ресурсів стабілізує їхні стосунки та дозволить залишати Штати хоч якимось чином на українському боці. Замість цього отримали скандал у Білому домі за участю Трампа та Венса, якого, як зазначають усі оглядачі, не було ніколи за всю історію подібних зустрічей у Овальному кабінеті. Для України цей вибух зруйнував критично важливу нагоду заручитися сильнішою підтримкою для довгострокової оборони країни. Чому так сталося, на ваш погляд? Чи не прагне Трамп перекласти відповідальність на Україну, дивлячись на те, що сьогодні не виходить організувати ні припинення вогню, ні тим паче мирні перемовини України з Росією, і тому в особі президента України він прагне знайти винного? Білий дім після публічної суперечки заявив: США та весь світ побачили, з чим стикається Трамп у переговорах із Києвом, “це чудово”. Тобто Путін, за висловами Трампа, хоче миру, а Зеленський – продовжувати війну.
– Власне, сьогодні Трампа і його оточення я б порівняв з такими собі американськими більшовиками тільки не початку ХХ століття, а початку ХХI століття. Це люди, які вирішили, що можна жити не за правилами, а так, як тільки їм здається буде правильним. От зараз відбувається, на мою думку, те, що нова адміністрація президента США намагається перекроїти під себе те, що називається світовим порядком. Хочемо так, значить буде так, хочемо Гренландію – буде Гренландія, хочемо Канаду – має бути Канада.
Україна в цьому переліку “об’єктів” теж перебуває, тому що у нас війна і тому що ми залежні від Америки, яка у такий спосіб може впливати на нашу поведінку. Тому був оцей ковбойський наскок міністра фінансів США, який приїхав і захотів відразу, щоб Україна підписала якісь абсолютно ненормальні умови, а коли цього не сталося, то це викликало велике невдоволення, яке, власне, і вилилося в те, що ми побачили 28 лютого в Білому домі.
На мою думку, поведінка Трампа і тим паче віцепрезидента США Венса навряд чи є випадковістю, це була демонстративна форма показати Україні її місце. При цьому бажали зробити це все абсолютно публічно, під камерами, щоб всім було зрозуміло, “хто в хаті господар”, а не десь там у переговорній кімнаті. Але, по суті, цього не сталося, і зараз у Трампа доволі така, мені здається, непроста ситуація, тому що треба якось з неї виходити.
– До цього моменту майже кожен іноземний лідер, який приїжджав у Білий дім, обсипав Трампа компліментами, не бажаючи кидати йому виклик і ризикувати отримати непередбачувану відповідь, як, наприклад, припинення американської допомоги або запровадження жорстких тарифів. Але в цьому рідкісному випадку президент України вирішив діяти кардинально інакше. Могло б все піти дещо по-іншому на переговорах, якби, наприклад, Володимир Зеленський кивав головою, з усім погоджувався, і все таке інше?
– Сьогодні вже всім зрозуміло, що прямого і швидкого шляху до вирішення проблеми немає. Трамп це вже також прекрасно розуміє. Але ж були обіцянки, і тепер йому так чи інакше потрібен хтось, на кого можна було б скинути відповідальність. Не відбулося б цього разу вибуху, потім були б проблеми з другою угодою, адже оця рамкова, це, так би мовити, про те, що давайте дружити, а наступна угода – вже була б конкретно з якимись деталями, цифрами, зобов’язаннями і тому подібне.
На сьогодні найгірше те, що Трамп не хоче займати позицію. Він хоче стати над суперечкою, як він каже, дистанціюватися і бути рівновіддаленим від одних і від інших. А якщо один з цих інших показує, що він не збирається виконувати все під диктовку, ну, значить, його треба призначити винним у зриві “чудового плану” Трампа, якого, правда, не існує.
Також вже очевидно, що у нинішнього американського президента безумовна схильність до того, щоб враховувати інтереси Росії більшою мірою, ніж України. Але це зовсім не означає, що ми повинні в цьому випадку поступатися своїми національними інтересами.
Стосовно того, як пройшла ця зустріч і чи можна було уникнути загалом публічних суперечок, то я можу навести приклад, як підготовка і проведення подібних надважливих перемовин відбувалися у мій час.
На початку попередньо обговорюються до найдрібніших деталей усе, що буде під час зустрічі. Виїжджає спеціальна передова група, куди, крім протоколу, включаються і дипломати, які відповідають за предметну частину переговорів та візиту і які обговорюють все від моменту, коли і хто зустрічає на ґанку, до моменту, коли і хто проводжає з ґанку Білого дому. За таких обставин, коли я займався цими питаннями, ми чітко проговорювали, що преса допускається до президентів, і кожна зі сторін, а це зазвичай і українська преса, і американська, мають по 2-3 запитання. Після цього двері зачиняються, і вже керівники вирішують, скільки продовжуються переговори за зачиненими дверима. З підвищеним тоном чи з непідвищеним тоном – це вже інше питання, але це вже за дверима. Після того, коли переговори закінчуються, йде пресконференція. Ось нормальна, стабільна, стандартна схема. Чи вона була дотримана цього разу, я не знаю, але якщо саме у такий спосіб організовується робота, тоді таких проблем, у принципі, не може і не повинно бути, маю на увазі публічні претензії сторін.
– Стосовно подальшого розвиток подій. Що можна вдіяти у найближчий час, аби зменшити напругу? 1 березня Володимир Зеленський у Лондоні зустрівся з прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером. Британський прем’єр висловив підтримку Україні, але закликав налагодити якомога швидше відносини з Трампом, а також завершити угоду про корисні копалини. У Трампа вимагають від Зеленського публічних вибачень. На ваш погляд, чи потрібно Україні робити кроки до примирення з США і які саме?
– Бачите, тут треба виходити з інтересів України. Що нам потрібно? Чи продовження такого, скажімо так, загострення, чи продовження підтримки з боку США? Я думаю, що відповідь тут очевидна – нам потрібна допомога, але при цьому ми не повинні так само робити вигляд, що об нас можуть витирати ноги. Тому треба знайти красиву формулу і форму, як подати так зване вибачення чи якусь іншу можна придумати формулу, відновлення порозуміння та діалогу. Це справа дипломатів, і це не надто складна штука, щоб тут сильно перейматися. Але це треба безумовно зробити. Водночас не думаю, що це той випадок, коли ми повинні сильно поспішати.
Давайте не забувати і про американські інтереси. До чого ж вони так сильно хотіли підписати цю угоди про рідкісноземельні ресурси, це значить що вона для них так само є цікавою, важливою, перспективною і так далі. Чому це Трампу потрібно? Щоб він відчував, що переможець, що він все може, що він перший, що він повертає витрачені кошти тощо. Тому тут є обов’язкові інтереси і наші, і американські. Треба знайти оцю м’яку формулу для того, щоб і американці почувалися не ображеними, і ми ту лінію, яка нам потрібна, зафіксували й отримували те, що потрібно.
Дуже багато буде залежати від позиції наших європейських партнерів, якщо 2 березня у Лондоні на зустрічі лідерів Європи, а потім 6 числа в Брюсселі відбудеться потужна консолідація Європи, то чомусь, я думаю, що Трампу доведеться трошки змінювати і свою риторику, і свої погляди на те, що він робить та заявляє щодо війни та миру в Україні.
– Після катастрофічної зустрічі у Білому домі європейські лідери направили Володимиру Зеленському потік повідомлень із підтримкою. Все це добре, але коли Урсула фон дер Ляєн звертається до українського лідера в соцмережах, щоб запевнити його, що він “ніколи не самотній” і що “ми продовжуватимемо працювати з вами заради справедливого та міцного миру”, що це означає? Адже шоковані європейські лідери все ще не відповіли на головне запитання – як реагувати, якщо Трамп спробує дотиснути Україну до мирної угоди, вигідної Росії, та повністю припинить допомогу. Наскільки збільшення проукраїнської консолідації Європи може вплинути на позицію Трампа щодо України?
– Я думаю, це дуже пряма залежність. Якщо зараз європейці підтвердять те, що вони говорили відразу після цього скандалу в Білому домі. Якщо це все перейде в конкретні цифри допомоги, відповідно до того, що Європа почне думати і, можливо, вже практично діяти в створенні якоїсь безпекової нової структури саме європейського профілю, то це очевидно може вплинути на позицію США.
Давайте пофантазуємо: європейці протягом тижня-трьох працюють, консультуються, радяться і доходять висновку, що ми будемо зараз розвивати європейську оборонну промисловість. А що це означає для США? Тільки те, що вони почнуть у перспективі серйозно втрачати свої прибутки. Як би там не було, але європейські армії використовують дуже багато американської зброї. Як на мене, то Європа не буде довго стояти на колінах і просити у американців захисту. Вони зроблять свій ВПК, так, можливо, не відразу, але достатнього рівня для того, щоб захищати свої інтереси. Тому тут гра, знаєте, з такими небезпечними моментами для американців, і вони це не можуть не розуміти. Тому, я думаю, що консолідація Європи в цьому плані для нас буде надзвичайно важливою.
– Колишній радник Трампа з національної безпеки Джон Болтон за результатами зустрічі у Білому домі зазначив, що Трамп і Венс оголосили, що вони на боці Росії в цій війні. Таке враження, що вони вже про щось домовилися з Путіним щодо припинення війни. І єдине, що лишилося, – це зламати Зеленського та Україну. У вас не складається таке враження?
– Якби такі домовленості були між Кремлем та адміністрацією Трампа, я не думаю, що тоді б московити в особі їхнього міністра закордонних справ Лаврова і йому подібних продовжували бомбити всіх розмовами, що ми маємо забрати Запоріжжя, Херсон, адже у нас є це все у Конституції. Якщо б про це домовилися, то я думаю, що Лавров такі умови не висував би. Він би був переконаний, що якщо ми домовилися, то навіщо мені про це говорити, хай брудну роботу роблять американці щодо України, хай тиснуть, домовляються, передомовляються, мене це не хвилює. Водночас Росія про це постійно говорить, значить, це її питальна позиція, на яку, я думаю, американці жодної позитивної відповіді не дали.
Так, на сьогодні є просування в двосторонньому напрямку між РФ та США про відновлення діяльності дипломатичних представників, це так. Та й то, це лише початковий етап, тому що до того стану, який був, дуже далеко. Якщо сьогодні російські так звані дипломати, бо це насправді просто шпигуни, не можуть виїхати 25 миль далі Вашингтона, то це означає, що ми повернулися до стану справді холодної війни. Бо я пам’ятаю, що часи СРСР там точно такі обмеження для радянських дипломатів існували. Тому, думаю, щодо України просування станом на зараз, як на мене, ніякого немає.
– Президент Трамп – нарцис та егоцентрик, тобто не та людина, яка дозволить залишити безкарною таку “непокору та неповагу” до власної персони. Вже пішли загрозливі повідомлення, що президент США після суперечки із Зеленським наказав співробітникам апарату нацбезпеки перевірити, чи може Вашингтон повністю або тимчасово припинити постачання зброї Україні.
– У цьому напрямку прогнозувати щось важко, звичайно, тому що ви праві, коли маєш справу з таким характером, то будь-які прогнози нічого не варті. Єдине, щодо військової допомоги попередньої адміністрації президента США Байдена, то голосував за це, як ми пам’ятаємо, Конгрес. Це означає, що рішенням президента скасувати це неможливо, це може зробити тільки сам Конгрес, а він цього не зробить.
Чи це означає, що після завершення цієї програми Конгрес проголосує за щось нове? От тут, найімовірніше, що ні. Але я не бачу зараз трагедії, треба просто спокійно, акуратно з цієї ситуації вийти, і вона налагодиться. Росія нам в цьому ще й допоможе.
– Тобто ми не втратили остаточно Сполучені Штати Трампа як партнера?
– Ми не маємо права це зробити. Ми в будь-якому разі повинні мати США як свого надзвичайно важливого стратегічного партнера. Трансатлантична солідарність і безпека – це те, що нам потрібно. Ми маємо знайти правильні слова, рішення для того, щоб цю ситуацію, яка склалася, з максимально меншими втратами пройти і повернутися до нормального співробітництва з США. Ми в цьому дуже зацікавлені.
