Той день пам’ятаю, як зараз. Він пив молоко і роздратовано спостерігав, як нарізаю сир, холодну телятину і помідори. Тричі повторив, що буде тільки молоко і ніяких сендвічів. Я бідкалася і мила стільницю. Нарешті не витримав

БЕЗЦІННИЙ УРОК…

Колись чоловік дав мені безцінний урок. Я спершу його не зрозуміла і надула губи. Повважала товстошкірим і впертим віслюком, який нічого не тямлять в сімейному житті. І тільки через деякий час усвідомила, наскільки він мав рацію.

Ми одружилися далеко не юними: йому виповнилося 42 роки, мені – 36 років. Обоє реалізовані і зі своєю точкою зору на все. Перший час перебували в ейфорії, а потім непомітно, надто захопившись новим статусом і облаштуванням сімейного гніздечка, я почала робити одну дурницю за іншою. Закинула степ-аеробіку і курси англійської мови на користь випічки малинових кексів і чищення килимів. Дзвонила йому на роботу і цікавилася продажем сегментних кульових кранів серії Flow-Tek S-19. Шила покривала з клаптиків, збирала на службу “тормозки” і прасувала простирадла з двох сторін. Вирізала фетрових зайців і закатувала лечо. Освоїла декупаж і соління скумбрії. Схудла, засмикалася, намагаючись стати ідеальною господинею, і загнала себе в стан жертви.

Той день пам’ятаю, як зараз. Настала перша субота листопада, почався дощ, що змахує на сіро-зелений чай, і на кухні з самого ранку горіло світло. Він пив молоко і роздратовано спостерігав, як нарізаю сир, холодну телятину і помідори. Тричі повторив, що буде тільки молоко і ніяких сендвічів. Я бідкалася і мила стільницю.

Нарешті не витримав:

– Послухай, мені не потрібно служити, подавати обіди з п’яти страв, стерилізувати чашки і унітаз. Ми не раби один одному, і я не все твоє життя, а всього лише частина. Завдяки щасливому випадку ми зустрілися, закохалися і знайшли спільний знаменник. Крапку стикування. Місце, в якому добре вдвох. Все інше – це особисте. Так що не намагайся в мене врости і не став мої інтереси в основі. Не потрібно бути кращою чи гіршою, просто залишайся собою. Тією, яку покохав. Легкою, повною запалу і драйву. А ти зараз розчиняєшся в мені і йдеш в тінь.

Він жбурнув склянку в раковину і поїхав в спортзал. Я залишилася посеред розкиданої кухні, намагаючись перетравити сказане. Зусиллям волі проковтнула сльози, викинула листкове тісто, залишила в спокої сотейники і запхнула в валізи декоративні подушки. Вмилася, зателефонувала вчительці англійської та відкрила файл з незакінченою розповіддю.

Відтоді я не господиня, не майстриня з мережива і не менеджер з продажу кульових кранів. Не служу, не намагаюся догодити і нічого не доводжу. Відтоді я – просто я.

Автор: Ірина Говоруха.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Той день пам’ятаю, як зараз. Він пив молоко і роздратовано спостерігав, як нарізаю сир, холодну телятину і помідори. Тричі повторив, що буде тільки молоко і ніяких сендвічів. Я бідкалася і мила стільницю. Нарешті не витримав