Тепер бабусю з апельсинами я часто бачу уві сні

Україна

Я нікому не розповідав цю історію. Але з віком вона все частіше стала спливати в моїй пам’яті і не давати мені спокою. Ось я і вирішив розповісти свою таємницю, таємницю зі сльозами на очах … Може тепер стане легше.

У ті далекі роки часів перебудови, важко доводилося людям. Роботи не було, а якщо і була, зарплату по півроку не платили, а якщо десь і платили, так купити було нічого, в магазинах були порожні прилавки.

Мені як то кажуть Бог допомагав. Займався я в той час невеликою комерцією, на хліб гроші якісь та й були.

Жила в нашому дворі бабуся, в сусідньому будинку. Добра така, при зустрічі завжди вітається, посміхається. Здавалося б ну все у неї добре. Так я думав, поки не зустрів її одного разу в магазині.

Стояла вона біля каси з четвертинкою хліба, довго стояла розгублено нишпорячи у себе в кишенях, мабуть не вистачало кількох копійок. Нарешті продавщиця зглянулася і пробила цю четвертинку додавши свої. Бабуся не перестаючи дякувати касирку потихеньку вийшла з магазину. Я вийшов за нею, і бачу …

Бабуся відкушує від четвертинки і плаче, відкушує і плаче … У мене весь світ перевернувся …

Ви знаєте як плаче душа? Моя душа плакала. Плакала разом з бабусею. В той день я твердо вирішив, буду допомагати бабусі по мірі можливості. Звичайно таких бабусь тисячі і тисячі, але хоча б цій я допоможу.

Став я приносити їй два рази в тиждень пакети, всього потроху, батон, молоко, яблучка і т.д. Поставлю пакет у її двері, подзвоню і йду. Так тривало приблизно пів року.

Але настали і для мене чорні дні. Комерція моя накрилася, і став я жити як і багато хто в той час, без копійки в кишені. Тут вже вибачте не до допомоги бабусі … Тут вже самому якось крутитися треба.

Після двох місяців, а саме 31-го грудня сиджу я практично перед порожнім новорічним столом. Камбала смажена, огірки солоні, буряк тертий з часником … ось і весь святковий стіл.

Сиджу і чекаю коли куранти бити почнуть, принесуть мені нове щасливе життя. Чую дзвінок у двері. Ну думаю хтось в гості прийшов, може що і смачненького приніс. Відкриваю двері, нікого. А біля входу стоїть паперовий пакет.

Взяв я пакет, відкрив його і ахнув, апельсини, великі, штук 10 -15. У ті часи про апельсини ми і мріяти не могли. Хіба тільки на картинках бачили.

Розклав я апельсини по столу … світло стало в кімнаті. Так, ось тепер дійсно це святковий стіл … і так добре і спокійно стало на душі.

А хто ж мені приніс такий щедрий подарунок? Думав я думав, але так нічого і не надумав. Звичайно все сходилося на бабусі, але звідки у неї … та й не знала вона що це я їй допомагав.

Не давали мені ці апельсини спокою. Тижнів через два я все ж вирішив зайти до бабусі і запитати, чи не вона ці апельсини мені принесла, а заодно і подякувати якщо що.

Піднявся я до неї, дзвоню, нікого … знову дзвоню … немає, ніхто не відкриває. Виходить сусідка і каже:

– Даремно дзвониш, немає там нікого. Поховали бабусю. Одна вона жила. Нікого в неї не було з рідних … В усьому білому світі нікого не було. Я її перед самим Новим роком ще бачила. Сміття я виносила, вона з під’їзду виходила. Апельсини комусь несла. А вранці 1-го січня померла …

Я стояв в розгубленості, як ніби втратив щось близьке і рідне. Ви знаєте як плаче душа?

Тепер бабусю з апельсинами я часто бачу уві сні. І часто згадую цю історію зі сльозами на очах.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN