Коли мама померла, мені було 16 років. Все сталося зненацька. Так, вона хворіла, ми це знали, але думали, що їй вдасться одужати, вірили в це. У нас була чудова сім’я – мама, тато, я, брат Олексій і молодша сестра Катя. А тут, коли лікар сказав, що стан неньки покращав, вона просто не прокинулась зранку. Згодом нам пояснили, що серце її не витримало.
Батько не зміг впоратись з цим горем. Почав пити, згодом звинувачував нас, дітей в усьому. Ми не мали, що їсти. Я виконувала роль матері. А тоді якось він пішов і не повернувся. Сусіди повідомили в соціальну службу, що ми самі. Нас забрали в дитячий будинок. А потім розлучили. Мене з братом відправили в інтернат, а молодшу сестричку забрали в сім’ю.
Коли мені виповнилось 18 років я знайшла роботу і забрала брата. З часом життя налагодилось. Та сестричку відшукати не вдавалось. Це не давало мені спокою. Одного разу ми побачили батька просто на вулиці. Брат наздогнав його:
– Тато, це ж ми, твої діти!
Та він подивився з недовірою і пішов геть. Олексій страшенно переймався через це. Йому так бракувало тата.
Я багато працювала, згодом пішла вчитись на заочне відділення. У 25 років відкрила власний онлайн магазин. А потім нарешті знайшла нашу Катю. Виявилось, що її прихистила дуже хороша і багата сім’я. В неї все було добре.
Олексієві я допомогла вступити у гарний виш. І ось, коли все нарешті було чудово, в наші двері постукали. Я відчинила й побачила тата:
– Я повернувся. Пробачте мені.
В мене наче ком в горлі був, слова не могла сказати. Батько плакав, як дитина, на вигляд був наче старий безхатько. Я не змогла його вигнати – пустила в дім. Тепер серце моє розривається, не знаю, що робити. Я так багато пережила, а він нас просто покинув. Хоча я розумію, що він дуже кохав маму.
Та є одне але! А якщо він надалі питиме і викачуватиме з мене гроші? Я не можу ще й з ним возитися.
Скажіть, що б ви робили на моєму місці? Пробачили б батька, який покинув у важку хвилину дітей?
